Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Дженарде, давай спочатку наш план опробуємо, - Калеан мислить безпристрасно, - до того ж у нас з'явилася нова перевага. Аліта змустить Топезу, і він зробить все, що нам потрібно.

- Так буде краще. Але найближчими днями я не можу. У мене є ще кілька таких складів. Половина людей на лікарняному. Мені потрібно вирішити всі питання тут.

- Добре, ти знаєш, де нас знайти, - брати відступили на крок назад, маючи на увазі, що вже йдуть.

- Він зробив мені пропозицію, поки я спала, - випалила швидко, доки брати не встигли переміститися.

Слухаємо двадцять секунд тишу. Не можу зрозуміти, брати репліками подумки обмінюються чи просто зависли?

- О, брате, ну ти молодець! - Елім ляснув Дженарда по плечу. Кірам з Калеаном теж по-дружньому його поплескали, відважуючи вітання. Всім тепер він брат, прям поріднилися з ходу.

- Ви чого це радієте? Я ж сказала: зробив пропозицію, поки я спала! – вигукую обурено.

Брати знову завмерли на кілька секунд, і Дженард дивиться з нерозумінням. Потім повторюється те саме, поплескування, рукостискання, «брат, брат, брат».

- Ви мене зовсім не чуєте? Еліме, ну хоч ти!

- Сестро, головне, щоб ти мала змогу відповісти ствердно, - молодший сміється. Він приєднався до чоловічої компанії, я ніби опинилася по інший бік від волейбольної сітки. У моїй команді лише я сама.

- Взагалі-то я повторив щойно пропозицію, якщо ти пам'ятаєш, - Дженард лукаво посміхається, очі сяють.

- Так, саме в той момент, коли я і без того казала тобі так! Що це за такі пропозиції?

Ось так. Шукала підтримку на боці братів, для того й завела цю розмову в їхній присутності, а вони вже не на моєму боці. Посміхаються разом із моїм задоволеним «нареченим».

- Так, жінок складно зрозуміти, - Калеан вирішив згладити розмову, хоч і вийшло не на мою користь. – Ходімо, Аліто, треба закінчити справи у вежі.

- Побачимося, крихітко, - Дженард поцілував мене обережно. – Скоро жіночі дні, тому ти така зла? – шепоче мені на вухо.

- Не дочекаєшся, - злетіло з вуст, - ще місяців дев'ять не дочекаєшся.

- Ти про що? - Дженард насупився. Брати теж зупинилися, загострили вуха.

- Нічого. Просто так сказала.

- Не маю сумніву, що просто так. Адже у нас дітей бути не може, - відповів надто впевнено, окотив холодною водою.

- Чому це?

Відповідь хочуть почути всі, навіть ніхто не дихає. У моїх грудях сповільнилося серце, у животі завирувало хвилювання.

- Аліто, ти ж сама знаєш, як я живу. Ти можеш уявити, щоб я хотів дітей?

Фух, ну хоч не сказав, що бракований якийсь, що дітей мати не може. Я ж бачила свій великий живіт із майбутнього, отже, діти у нас будуть.

- Якщо ти їх не хочеш, це не означає, що їх не буде, - мої очі просять покарання для дупи. - Ми йдемо.

- Почекай, - ось це було брутально, - Аліто, ти щось зробила?

- Не розумію про що ти.

- Не бреши мені, - гарчить, вилиці загострилися, скоро ікла покаже.

Мої очі бігають, я видаю сама себе. Цього разу власні долоні спітніли. Виправдовуватися не хочеться, брехати не виходить, треба тікати.

- Прикрийте, - кидаю подумки братам і переміщаюся до вежі.

Тут він мене не знайде. Буде час обміркувати все, він теж нехай подумає над своєю поведінкою. А через пару днів емоції вляжуться, тоді й побачимося. Засумую, напевно, зате під гарячу руку не потраплю. Зрештою, я не впевнена на сто відсотків, що нам уже вдалося зачати дитину. Хоча ні… Я певна. Бачила все чітко і з повним усвідомленням того, що це станеться найближчим часом. У видінні Дженард був зі мною, отже, відійде від шоку, приповзе до моїх ніг, розсуне їх, прилаштується і…