Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Тягне мене за руку на вихід з кабінету. У приймальні червоним раком сидить Морі. Схоже, звукоізоляції тут ніякої, а захисний купол ми поставити не подумали. Хлопець напевно уявив собі все в яскравих фарбах, а я потішила його своїми стогонами. Відчуваю, не дарма він зараз сидить на своєму місці і не піднімається. Стояком підпирає стільницю.

- Ні слова про це, Морі. Почую хоч одну плітку і тебе звільню.

Хлопець судорожно киває, його щоки так само палають. Я сміюся, стоячи за широкою чоловічою спиною. Дженард переглядає якісь папери на столі помічника, після хвилинного вивчення підписує. У кожному жесті непохитна впевненість. Спостерігаю з гордістю.

- Ще три машини з лісом готові до відправлення, займись.

- Пока, Морі, побачимось, - посміхаюся розгубленому хлопцю. - Покатаємось ще якось удвох.

- Ні-ні, містер Дартон заборонив.

Я хмикнула, маючи на увазі щось на зразок «та хто його питатиме». Дженард глянув на мене злісно, перевів увагу на помічника, надиктував йому завдань на день, щоб, напевно, у того не залишилося ні хвилини вільного часу. Я відійшла до дверей, що ведуть на вихід з офісу, але чуйним слухом вловила всю розмову.

- Містере Дартоне, я думав, це ваша нова дівчина, з тих, що були раніше...

- Морі, ти їй щось сказав?

- Випадково згадав про попередніх, але лише про двох. Вчасно зрозумів, - хлопець задоволений собою, чекає на похвалу. - Я ж тільки двох і бачив, а щодо того, що ви бронюєте готель щовихідних, я не говорив.

Після цих слів Дженард звів очі на мене і, звичайно ж, зрозумів, що я слухаю розмову. Жовна на обличчі сердито смикнулися. Подумки обзиває свого послужливого співробітника.

- А ще, містере Дартоне...

- Досить, Морі, поговоримо наступного разу.

Ми вийшли з приймальні, спустилися вниз, де люди у формі знову сповільнили роботу, як тільки ми ступили на відкриті сходи. Усі погляди вивчають нас. Хтось дивиться захоплено, хтось із заздрістю. На мить здалося, що вони зараз почнуть плескати, але, на щастя, цього не сталося.

На язиці крутилося питання щодо того, для чого Дженард бронює готель, але я промовчала, вдаючи, що не зацікавилася. Якась образа ворухнулася всередині, але я не подаю виду.

- Оце жінка! - знову чую голоси, що шепочуть, з натовпу.

- Охрініти, яка красуня! - ще один із тих, до кого не дійшов наказ головного.

- Звільню до біса, - Дженард бурчить собі під ніс, сам весь сіпається. Йому здалося мало того, що він тримає мене за руку, схопив за талію. Так, мабуть, надійніше, достовірніше, всім одразу ясно, що це здобич шефа, і скрасить вона лише його барліг. І приємно, і насторожує.

- Сам у готелі з кимось трахаєшся, а на мене одноосібні права виявляєш, - кажу подумки, все-таки не витримала довгої неясності.

Дженард обдарував мене поглядом, але не відповів, ми увійшли в інше приміщення, не менше за розміром, ніж попереднє. Ще один склад. Або інший відділ.

- Ну нарешті! Ми взагалі-то давно закінчили, - брати нетерпляче крокують.

- Дякую за допомогу, - знову рукостискання.

- На вантажівках, бачу знайоме прізвище. "Хот-Девіль" - це не той, про кого я думаю? - Елім запитує мене.

- Компанія Ендрю Хота. Ви з ним знайомі? – Дженард здивований.

- Не те слово, - молодший посміюється, - а ще з його братом Діеном.

Я не встигла підморгнути Еліму, щоб він промовчав (перехвалила я його кмітливість), заплющила очі в очікуванні шквалу. Після секундної паузи Дженард од душі вилаявся.

- Я навіть не знав, що він із магів. З Ендрю ми давно працюємо. Він завжди здавався мені гідною людиною, - прописав між рядків натяк на менш гідного брата.

- Так і є. Ми в вежу потрапили за його протекцією.

- Він ще й у вежу входить? - Очі мого хлопця примружилися, він явно про щось подумав.

- У нього доступ вище мого, - Калеан простежив хід думок Джена.

- Отже, все може бути набагато простіше, якщо я з ним домовлюся. Як ви гадаєте, він зможе підправити список?

- Думаю, так, але чи готовий ти розкритися перед ще одним магом?

- Його брат уже в курсі. Значить, і Ендрю також.

- Це навряд чи, - я встряла в чоловічу розмову, - Діен не тріпався б, та й з братом у них не найкращі стосунки.

- Ти не могла покликати Ендрю, коли нам потрібен був громовержець? - Дженард роздратований остаточно, сам би метав блискавки, якби міг.

Мда, напевно, цю метафору варто викреслити з лексикону.

- Я не знала, які у нього сили, ми не були такі близькі...

- Та щоб тебе! - І ще парочка строкатих лайок.

Цього разу схибила я, нагадавши своєму чоловікові, що була близька з іншим. Прокололася неслабо. Закусила губу, дивлюся на всі боки, зображую невинну овечку. Відмотала б час назад, якби могла. Може, у мене буде така можливість, коли наша дитинка підросте в мені?