Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

«Не зовсім те, що замислювалось, але я не винна», – про всяк випадок Міка відступила від столу.

Діти полегшено видихнули.

Кора подарувала Коньяру вдячну посмішку, а злій Мишці – оскал тріумфу. Зачерпнула їжу, відкрила рота…

І закричала – на кінчику виделки погойдувався «сюрприз», призначений учителю.

Рагу полетіло на підлогу разом із посудом, Кора – до умивальника.

– Що за мерзота? – вигукнула Рітта. – Як ви посміли підсунути моїй дочці таку гидоту? – накинулася на Терна. – Та хто ви такий?!

– Замовкни, жінко, – різко сказав Марід. – Вони не боялися їх викопувати, то хай не бояться і знаходити.

– Безсердечний!

– Дурна!

За кілька хвилин біля столу залишилися тільки Міка і невезучий Коньяр – інші пішли сваритися в приватних умовах.

Міка згребла шматки розбитого посуду, викинула у відро для сміття. Подумала, що з усім іншим розберуться без неї, і почала шукати, що б поїсти, бо торкатися рагу чомусь перехотілося.

Потім згадала про Терна, що невпевнено спирався на спинку стільця, і вирішила зав’язати розмову.