Читати книгу - "На землі кленового листу, Левко Лук'яненко"

нараду підприємців. Нараду готував Богдан Онищук та його юридично-консультативна фірма. Про важливість цієї наради мова йшла давно. Фірма Онищука спеціально підготувала бюлетень «Як організувати підприємство в Україні».

На нараду зібралося 115 осіб — представники найбільших банків, корпорацій і фірм.

Я виголосив вступне слово, Онищук виступив з інформацією, ґрунтовну доповідь прочитав Шандрук. Чудово виступила видавець газети «Файненшл Пост» пані Діана Франкіс. Вона закохана в Україну, і її пристрасні слова закликали підприємців спрямувати свої погляди на молоду Українську державу.

Інформація, яку підприємці почули про Україну та її майбутні перспективи, справила на присутніх величезне враження. Вони просили додаткові примірники бюлетенів і цікавилися контактами для подальших консультацій з посольством.

Після наради зустрілися з виконавчим директором і двома членами правління Канадської міжнародної телерадіокорпорації. Мова йшла про політику «великої сімки» і Паризького клубу. Наша глибока аргументація явно примусила їх поглянути по-новому на деякі аспекти міжнародної політики, зокрема на проблему нового геополітичного порядку та місце в світі України, Росії, інших нових незалежних держав.

Перш ніж повернутися до Оттави, зустрілися з прем’єром провінції Онтаріо та провінційним урядом і обговорили можливості торгівлі й освіти між провінцією та українськими містами й відповідними інституціями.

Зустріч з паном Закревським

У резиденції польського посла зустрічався з послом Ізраїлю Іцхаком Шелефом і польським міністром у справах багатокультурності Закревським. Цікавий пан. Приїхав докладніше ознайомитися з канадською політикою багатокультурності. Добре орієнтується в українських справах. Я спитав пана Закревського, чому Польща не відповідає взаємністю в питанні передачі українцям Польщі церков. І взагалі, чому в Польщі так часто трапляються гострі прояви антиукраїнства. Він поділив проблему на дві частини: на офіційне ставлення до України і неофіційне. Офіційне цілком дружнє. Неофіційне виникає спонтанно, і уряд не завжди спроможний на нього вплинути. Тож, мовляв, канадський досвід політики багатокультурності, який він тут вивчатиме, мабуть, допоможе і в Польщі розв’язувати проблеми взаємин з українцями, литовцями, білорусами та іншими національними меншинами.

Я не став загострювати розмову питаннями про місіонерську діяльність польських католиків в Україні, але не міг не зауважити:

— Навряд чи Польщі потрібен канадський досвід. Він веде до поступового почорніння білої раси. В умовах етнічної мішанини немає єдиної національної ідеї, що об’єднувала б народ зрозумілими для всіх традиціями, звичаями, ритуалами та іншими духовними цінностями. Ні релігійна віра і ніякі інші духовні цінності (окрім спільного інтересу до предметів споживання) не є спільними для всіх канадців. Тому суспільство морально деградує, а демократичні методи керівництва суспільством деякі політики доводять до абсурду.

Польська нація — це європейська нація з єдиною мовою, звичаями, традиціями, вірою, спільною долею, національним духом.

Канада не має нації. Вона має населення. Поляки — це нація. Якщо канадське населення і доросте до нації, то це станеться через сторіччя. І та нація, що тут може витворитися із суміші чотирьох рас, не зможе бути зразком для європейської.

— Ваша екселенціє, українці дуже глибоко розуміють поляків! І ви, звісна річ, розумієте, що вивчення досвіду може вести як до запозичення, так і до запобігання, — зауважив Закревський.

— О, так, так! Може б, вельможний пан пояснив ось таке явище. Я родом з північно-східної України. Поляків у нас немає вже понад триста років. Натомість триста років є москалі (їх називають там кацапами). Так ось, у простого народу є зневага до москалів за їхню злодійкуватість, безгосподарність, некультурність і страшну брехливість, але немає ненависті, а до поляків є. Чому так? Адже мало б бути навпаки?

— Москаль не протиставляє себе українцеві, а поляк протиставляє. Москаль не має гордості, а поляк має. Москаль простий, і коли нав’язує свою волю, то українець сприймає це від нього так, як буває між рідними братами. Поляк гордовитий, часом бундючний, тому при спробі нав’язати українцеві свою волю збуджує в ньому національну гордість і активізує опір.

— А проте московська хитрість у минулі сторіччя перемагала і польський патріотизм, і українську неорганізовану безмежну самовідданість Батьківщині. Під кінець XX сторіччя і ви, і ми в не кращому стані. Дали Москві зрости, а тепер маємо клопіт.

— Мусимо нині боронитися спільно. Здається, історія дає нам шанс відігратися.

— І пам’ятати мудрі слова пана Валенси: «Без незалежної України не може бути незалежної Польщі».

* * *

Посольство регулярно проводило консультації з різними людьми в ДЗСМТ. Внаслідок цих консультацій виникла пропозиція створити групу співпраці з канадським центром безпеки. МЗС України позитивно поставилося до неї і запропонувало зустрітися делегаціями. До офіційної відповіді посольство мало повідомити це канадській стороні і домовитися про зустріч делегацій.

Ініціатива могла мати важливе значення, сприяла б взаєморозумінню у тій сфері, що досі викликала найбільше підозрінь, а саме: українська безпека та українська ядерна зброя.

Кадрове «непорозуміння»

Канадський консулат у Києві виписав візу доньці Ірині на шість місяців. Тоді в Києві мені відмовили видати їй дипломатичний паспорт, посилаючись на те, що вона начебто не член моєї сім’ї, відмовилися видати їй і службовий закордонний паспорт, то необхідно було продовжити її візу в протокольному управлінні ДЗСМТ в Оттаві. Ці обов’язки належать до повноважень першого секретаря посольства з консульських справ Ярослава Асмана, і я доручив йому продовжити Ірині візу.

Час спливав, а документи були неоформлені.

За кілька днів до закінчення терміну візи з протокольного відділу ДЗСМТ надійшла нота з бланками для оформлення клопотання про надання Ірині статусу емігрантки.

Так ось воно що — замість продовжити візу затіяли емігрантську справу! Задумали зганьбити мене, штовхнути доньку до клопотань про статус емігрантки!

Я негайно поїхав до протокольного управління ДЗСМТ. Шефа не було, і я зустрівся з його заступником. Виявляється, до них не надходили документи на продовження візи. Він тут же зателефонував до емігрантської служби. Звідти сказали, що в них зареєстрована заява про порядок подачі документів на набуття статусу емігрантки Іриною Стасів. На моє обурення заступник шефа сказав, що візу Ірині випишуть без жодної затримки.

На цю провокацію я 15 травня написав листа міністру закордонних справ А. Зленку, якого подаю нижче.