Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

фантазії з приводу того, хто був «мазунчиком» психотерапевта. Звісно, це був досить стандартний крок — більшість спеціалістів зробили б те саме. Але потім Ернест зробив те, на що мало хто з них наважився б: він відкрито розповів про своє ставлення до кожного члена групи. Звісно, йшлося не про антипатію чи любов — такі глобальні зауваження не пішли б їм на користь — а про те, які риси кожного з учасників йому імпонували, а які навпаки відштовхували. Тактика виявилася напрочуд ефективною: кожний член групи вирішив зробити те саме відносно інших, і в результаті всі отримали цінний зворотний зв’язок. «Як приємно, — міркував Ернест, — вести свої війська з фронту, а не з тилу».

Він вимкнув комп’ютер і швиденько проглянув записи з попереднього сеансу Каролін. Перш ніж вийти до неї, він повторив основні правила «самовикриття» психотерапевта, що їх встиг сформулювати:

1. Відкривайся настільки, наскільки це корисно для пацієнта.

2. Відвертість має бути поміркованою. Пам’ятай, що ти робиш це для пацієнта, а не для себе.

3. Якщо хочеш і надалі працювати в цій галузі, завжди думай про те, як твою відвертість сприйняли б інші психотерапевти.

4. «Самовикриття» психотерапевта має враховувати етапи лікування пацієнта. Зважай на час: відверте зізнання, яке було б ефективним на пізній стадії терапії, може завдати пацієнтові шкоди на ранній.

5. Психотерапевти не повинні ділитися почуттями, які спричиняють їхній внутрішній конфлікт. Над такими моментами слід працювати під час супервізії чи особистої психотерапії.

Керол рішуче увійшла до кабінету. Сьогодні вона хотіла отримати конкретні результати. Вона зробила кілька кроків уперед, але не сіла на місце, натомість просто стояла поряд із ним. Ернест почав було опускатися на своє крісло, але, помітивши, що Каролін височіє над ним, завмер і здивовано підвівся.

— Ернесте, у середу я вибігла з вашого кабінету, бо мене дуже вразили ваші слова. І зовсім забула про наші обійми. Ви навіть не уявляєте, як це на мене вплинуло. Мені страшенно бракувало цього протягом останніх двох днів. Я почувалася так, ніби втратила вас, неначе ви зникли з мого життя. Я хотіла вам зателефонувати, але голос у слухавці не зміг би допомогти. Мені потрібен фізичний контакт. Ви можете зробити це для мене?

Ернест намагався приховати задоволення від цих «обіймів на знак примирення». Якусь мить він вагався, а тоді сказав:

— Ми ж домовилися про це говорити, — і легенько обійняв її за плечі.

Він сів на місце, відчуваючи, як калатає його серце. Йому подобалася Каролін і подобалися ці дотики: м’якість кашемірового светра, тепле плече, тоненька, майже непомітна, смужка бюстгальтера на спині, її пружні груди, що торкаються його грудей… Попри те, що обійми були невинними, він повернувся на місце, почуваючись брудним.

— А ви помітили, що я не обійняла вас на прощання? — поцікавилася Керол.

— Авжеж, я це помітив.

— Вам бракувало моїх обіймів?

— Я усвідомив, що мій коментар із приводу вашої доньки зачепив певні струни глибоко всередині вас. Пошкоджені струни.

— Ви обіцяли бути зі мною чесним, Ернесте. Прошу, не треба цих психотерапевтичних штучок. Просто скажіть: вам бракувало цих обіймів? Вам неприємно, коли я вас обіймаю? Чи приємно?

Ернест відчув у голосі Каролін нотки наполегливості. Очевидно, обійми мають для неї велике значення, як підтвердження і її привабливості, і його обіцянки бути якомога ближчими. Він відчув, що його загнали в глухий кут. Ернест ретельно добирав потрібні слова, а тоді вичавив із себе чарівну усмішку й сказав:

— Якщо настане день, коли я вважатиму обійми такої привабливої жінки, як ви (привабливої в усіх значеннях цього слова), неприємними, тоді вже доведеться кликати трунаря.

Керол це неабияк підбадьорило. «Напрочуд приваблива жінка в усіх значеннях цього слова!» Ось вони — привиди Кука і Цвейзунґа! Отже, мисливець виходить на полювання. Тепер час здобичі стрибати в пастку!

— Розкажіть трохи більше про те, чому доторки є для вас важливими, — вів далі Ернест.

— Навіть не знаю, що додати, — мовила Керол. — Я знаю тільки те, що можу годинами думати про те, як торкаюся до вас. Іноді це неймовірно збуджує, я понад усе хочу відчути вас у собі, щоб ви вибухнули, мов гейзер, і наповнили мене гарячою вогкістю. А подеколи це просто думки про теплі й люблячі обійми. Цього тижня я навіть лягала спати раніше, аби уявити, що ви поряд зі мною.

«Ні, цього замало, — міркувала Керол. — Я маю бути максимально відвертою, треба його добряче зачепити. Але як важко уявити збудження поряд із таким слимаком! Товстий, масний — ця незмінна заплямована краватка, ці стоптані черевики, підробка під “Rockport”…»

— Та найбільше мені подобається уявляти, що ми сидимо в цих кріслах, — вела далі Керол, — а тоді я підходжу до вас, сідаю на підлогу, а ви починаєте гладити моє волосся, а потім пестити все моє тіло.

В Ернестовій практиці вже траплялися пацієнтки з еротичним перенесенням, однак жодна з них не описувала свої фантазії настільки яскраво й жодна так його не збуджувала. Він геть спітнів і сидів мовчки, міркуючи про варіанти відповіді, і всіляко намагався запобігти ерекції.

— Ви попросили мене говорити відверто, — мовила Керол, — озвучувати все, що спадає на думку.

— Саме так, Каролін. І ви робите те, що й маєте робити. Відвертість — головна чеснота психотерапії. Ми можемо й повинні говорити про все, висловлювати свої думки… доти, доки кожен із нас залишається у власному фізичному просторі.

— Ернесте, мені це не підходить. Розмови, слова… цього не досить. Ви знаєте про мої стосунки з чоловіками. Недовіра надто глибока… Я не вірю в слова. До зустрічі з Ральфом я працювала з багатьма психотерапевтами, але наша співпраця тривала один чи два сеанси. Вони дотримувалися протоколу, точнісінько виконували все, що треба, не порушували норми професійної поведінки — і ми завжди перебували на певній відстані. Усі вони мене розчарували. Крім Ральфа. Адже тоді я зустріла справжнього психотерапевта — чоловіка, який прагнув бути максимально гнучким, працював із актуальними проблемами, давав мені те, чого я потребувала. Він урятував мені життя.

— Окрім Ральфа, жоден психотерапевт не запропонував вам нічого цінного?

— Тільки слова. Я покидала їхні кабінети з порожніми руками. Те саме відбувається і зараз. Якщо піду звідси, не доторкнувшись до вас, слова розчиняться в повітрі, як і ви… бо я не відчуватиму ваших доторків на своїй шкірі.

«Сьогодні щось має статися, — думала Керол. — Треба вже братися до рішучих дій. І покінчити з цим».

— Знаєте, Ернесте, — мовила вона, — сьогодні мені не хочеться розмовляти. Хочеться сісти поряд із вами на кушетці й просто відчувати вашу присутність.

— Мені було б не дуже зручно, — мовив Ернест, — і це не найкраще, що я міг би для вас зробити. У нас чимало роботи, і треба обговорити безліч моментів.

Ернеста дедалі більше вражало те, наскільки глибокою й потужною є потреба Керол у фізичному контакті. Подумки він переконував себе в тому, що це не та потреба, від якої треба сахатися. То була частина особистості його пацієнтки, до якої слід ставитися з усією серйозністю; цю потребу він мав усвідомити й працювати з нею, як із будь-якою іншою.

Протягом минулого тижня Ернест ходив до бібліотеки та перечитував праці на тему еротичного перенесення. Його вразили окремі застереження Фройда щодо лікування «жінок,