Читати книгу - "Буллет-парк"

що його хтось погукав, радісно підхопився.

Це була стара місіс Райян. Вона сиділа у своїй старій, вкритій пилюгою машині. Бакстер підійшов до неї.

— Я так і знала,— сказала вона,— я знала, що зустріну когось із Холлі-Коува. Я це передчувала. А ми вже в дорозі з дев'ятої ранку. Біля Уорчестера в нас трапилося щось із гальмами. А я сиджу й гадаю: цікаво, чи місіс Талбот прибрала будинок до нашого приїзду? Минулого року вона хотіла здерти сімдесят п'ять доларів, і я сказала, що більше не буду платити так дорого, отож зовсім не здивуюсь, коли виявиться, що вона повикидала всі мої листи. Так неприємно, розумієте, приїжджати в неприбраний будинок, та хай уже так, ми й самі впораємось. Атож, Клариссо?

Місіс Райян повернулася до молодої жінки, яка сиділа на передньому сидінні.

— Ох, та чого ж це я,— похопилась вона.— Бакстере, ви, здається, не знайомі з Клариссою? Це дружина Боба, Кларисса Райян.

Поки їх знайомили, Бакстер устиг подумати, що такій дівчині не личить сидіти в старому закіптюженому автомобілі — вона варта кращої долі. Ще зовсім юна — десь біля двадцяти п'яти, як здалося Бакстерові. З рудим волоссям, повногруда, з тонкою талією й повільними лінивими рухами, вона здавалася іншої породи, ніж стара Райян і її ширококості й прямодушні дочки. Він проказав про себе віршик:

Дівчина з Кейп-Кода,

Нечупара і шкода.

Але Кларисса не була нечупарою. Її зачіска чудова, оголені до плечей руки білі. Фалмут і метушня, як видно з усього, наганяли на неї сум, а теревені місіс Райян не подобались. Вона закурила.

Ледве в монолозі місіс Райян з'явилася пауза, Бакстер звернувся до невістки.

— Коли приїжджає Боб, місіс Райян?

— Він зовсім не приїде,— відповіла Кларисса.— Він поїхав до Франції. Він...

— Виконує урядове завдання,— перебила місіс Райян-старша, ніби боячись, що невістка не впорається з таким простим повідомленням.— Він повернеться тільки восени. Я теж їду до Європи! Кларисса залишиться сама. Але я певна,— додала вона з притиском,— певна, що Кларисса полюбить наш острів. Бо його ж усі люблять. Я певна, що в неї тут буде багато роботи, певна...

Свисток, який повідомляв про прибуття порона, перебив місіс Райян. Бакстер попрощався й пішов до машини. Автомобілі один за одним в'їхали на порон і попливли через протоку, що відділяла курорт від материка. Бакстер попивав пиво в салоні, спостерігаючи за Клариссою й старою місіс Райян, що сиділи поруч на палубі. Бакстер бачив Клариссу вперше і вирішив, що Боб, певно, одружився з нею цієї зими. Але ніяк не міг зрозуміти — як це така красуня могла потрапити до Райянів? Всі в цій сім'ї пристрасно цікавилися геологією й орнітологією. «Ми всі збожеволіли на каміннях і птахах»,— казали вони, знайомлячись з ким-небудь. Будинок їхній був милі за дві від решти і, як полюбляла казати місіс Райян, «нашвидко збитий зі старого сарая в 1922 році». Вони каталися на яхті, ходили пішки, купалися в час прибою і влаштовували вилазки на острів Каттіхунк і в бухту Торполін. Бо дотримувались культу «здорового тіла», як гадав Бакстер, навіть аж занадто. І дивлячись, як вітер підхопив руде пасмо волосся Кларисси, подумав, що, мабуть, даремно вони залишають її в котеджі саму. Вона сиділа, схрестивши свої стрункі ноги, і, коли порон почав заходити в бухту, звелася й пішла до виходу, назустріч легкому солоному вітерцю, а Бакстер, який їхав на острів без будь-якого задоволення, раптом відчув, що літо й справді настало.

Бакстер добре знав, що коли він почне розпитувати про Клариссу Райян, то треба робити це дуже обережно. Товариство Холлі-Коув вважало його своїм. Він мав приємні манери, приємну зовнішність. Хоч те, що двічі розлучався, вів безтурботне життя, викликало настороженість. Йому вдалося дізнатися, що Кларисса й Боб одружилися в листопаді й що вона родом з Чікаго.

Він гадав зустріти Клариссу на тенісних кортах і пляжах. Її там не було. Кілька разів підходив до пляжу, найближчого до будинку Райянів. Теж дарма. Незабаром одержав від місіс Райян запрошення на чашку чаю. Отож з радістю сів у машину й поїхав. За будинком стояло багато машин друзів і сусідів. Їхні голоси долинали з відчиненого вікна в садок, де вже цвіли троянди місіс Райян.

— Просимо, просимо на наш корабель! — вигукнула місіс Райян, побачивши його на сходах.— Це мій прощальний вечір. Я їду до Норвегії.

Вона завела його в кімнату, повну гостей. Кларисса сиділа за чайним прибором. Вона розливала чай. «Гарячого?.. Не дуже?.. З лимоном?.. З вершками?..» Здавалося, це було все, що вона знала. І все ж її руде волосся й білі руки панували над усім. Бакстер з'їв бутерброд, але не відходив від столу.

— Ви й раніше були на нашому острові, Клариссо? — спитав він.

— Так.

— Ви не ходите на пляж у Холлі-Коув?

— Ні, він дуже далеко.

— Коли місіс Райян поїде,— сказав Бакстер,— я охоче відвозитиму вас туди.

— Дякую, але...

Кларисса опустила додолу свої зелені очі. Вона трохи збентежилась, і Бакстер радісно подумав, що з нею легко знайти спільну мову.

— Дякую,— повторила вона,— але в мене своя машина, до того ж...

— Цікаво, про що ви говорите? — спитала місіс Райян, опинившись між ними, і, щоб якось замаскувати своє втручання, широко посміхнулася.— Гадаю, не про геологію і не про птахів,— продовжувала вона,— і, звичайно, не про літературу й не про музику, бо Клариссу не цікавить ні те, ні друге. Еге ж, Клариссо? Ходімте, Бакстере,— і місіс Райян повела його в інший кінець кімнати і почала розповідати про те, як розводити овець. Під кінець її монолога хтось із гостей пішов. Стілець, на якому сиділа Кларисса, був порожній. Прощаючись з місіс Райян, Бакстер висловив здогадку, що вона не зараз їде в Європу.

— Таки зараз! — відповіла вона.— Я їду на материк о шостій годині, а завтра вдень відпливаю з Бостона.

Наступного дня вранці о пів на одинадцяту Бакстер під'їхав до будинку Райянів. Двері відчинила місіс Талбот, жінка, що помагала Райянам у господарстві. Вона сказала, що молода місіс Райян дома, і впустила Бакстера. Кларисса зійшла до нього у вітальню. Вона була ще вродливішою, хоч ніби трохи здивована тим, що він приїхав. Його запрошення поїхати на пляж прийняла, проте не дуже охоче.

— Чого ж, поїдемо,— сказала вона.

Коли зійшла вниз удруге, то