Читати книгу - "Тиша"

Пройшла повз вісімсот будинків. У яких було понад тридцять тисяч людей. І ніхто не постраждав. Жодне немовля не потонуло. Жодна машина нікого не зачепила. Жодній старенькій не віддавили мозолі.

Через двері передалась якась вібрація. Великі сили, прагнучі завадити тому, щоб принц отримав принцесу, почали різати.

Стіне взяла зі столу пластикову рамку, за фотографією лежав дитячий малюнок.

— Я отримала його за два дні до перших поштовхів. У листі. Рекомендованому.

Малюнок був розфарбований, ретельно. Каспер побачив замок. З двома вежами. Рибок у фортечному рові. Будинки й автівки. Лицарський замок. Підйомний міст.

— Це новий будинок Міністерства закордонних справ, — пояснила вона.

Тут він побачив усе. Сходинки. Міст. Це був не підйомний міст, що вів у замок. Це був міст Кніппельсбро. Замок не був замком. Це був «Пустельний форт»[81]. Місто не було містом, це була частина міста — Бремерхольм. Вона користувалася чимось як зразком, напевно картою Копенгагена. У правому кутку вона поставила підпис: Клара-Марія. 10 років. І дату. Двадцять четверте вересня. Це було незвичайно. Він бачив тисячі дитячих малюнків. На них міг бути вказаний рік. Але ніколи не було дати.

І точність. Тут була та сама точність, що й при відтворенні клініки Лоне Борфельдт.

— Це карта, — сказала Стіне. — Вона точна. Якщо уважно подивитись. Ось Національний банк. Адміністративний будинок «Світзер» в Нюхауні. Готель «Адмірал». Щогловий кран. Сухі доки.

Вона схилилася до нього.

— Це карта першого осідання, — пояснила вона. — Точна в усіх деталях. І послана вона за сорок вісім годин до того, як це сталося.

Почувся якийсь новий звук — шипіння газу в балонах. Шліфувальна машина тепер склала компанію ацетиленовому пальнику.

— Треба забиратися звідси, — сказала африканка.

Стіне відчинила двері, що вели до наступного приміщення, порожнього, в якому виявилися ще одні двері. Вона відчинила їх — здавалося, що сходи перед ними падають в бездонну пітьму.

Каспер спробував напружитися, прислухатися, але слух його не працював. Він почував себе дитиною — сповитим немовлям. Він звернувся з молитвою до Діви Марії, він поринув у молитву і довірив вирішення практичних питань матері.

Африканка зняла слухавку з телефону, що стояв на столі, і набрала номер. Каспер почув у слухавці голос Франца Фібера.

— А потім заберіть нас на поверхні, — сказала вона.

— Фотографія, — сказав Каспер, — У твоїй шухляді. Цьому немає ніякого природничо-наукового пояснення.

Вона ніколи не переносила того, що у неї вимагають пояснень. Вимагають договорів. Вона ненавиділа все, що, здавалося, загрожує її волі.

— Вона прийшла до мене.

— Куди? — спитав він. — Я — твій двійник, твій вічний партнер — не міг знайти тебе. Як це вдалося десятилітній дівчинці?

Африканка поклала слухавку. Стіне вибралася на сходи.

— Звідси через каналізаційний колектор, — пояснила вона, — і кабелепровід між Хаунеґаде і Хольменом можна потрапити в метро.

Вони знесли його сходами вниз, провезли уздовж підземного каналу, спустили по трапу. Він обіймав жінок. Чудово усвідомлюючи, що те, що відбувається, — черговий вияв екзистенціальної одноманітності. Але від жіночого йде безперервний потік цілющої життєвої енергії. Саме у його нинішньому стані, в період одужання, ця цілюща дія була особливо цінна. Бах учинив би так само.

Вони вийшли в тунель метро. Він був освітлений аварійними лампами, рейки були вкриті водою. Стіне схилилася над його кріслом.

— Ми бачимося востаннє, — сказала вона.

Кінчиками пальців вона провела по його ранах і швах. По спухлих частинах обличчя. Доторк був такий обережний, що не відчувалося ніякого болю. Ще тоді, до її зникнення, коли вона торкалась його, він відчував, що великі вистави — це не вистави на сцені чи на манежі. Великі вистави — це коли кінчики пальців прибирають найтоншу завісу між людьми, відкриваючи всесвіт у всій його гармонії.

— Нічого дивного, — прошепотів він, — великому переломному моменту в любові часто передують хвороби або каліцтва.

— Нічого дивного, — прошепотіла вона у відповідь, — якщо не можеш навчитися, повинен відчути.

7

Для більшості з нас ставлення до коханої людини пов’язане з якимсь музичним твором. Малер використав одне адажіо, коли освідчувався Альмі, для Катерини і Сергія Гордєєвих це була «Місячна соната», для Каспера це була «Чакона». Він чув її зараз — у звуках води, що ка пала зі стін, у відлунні тунелю, у диханні африканки. Вона перевірила його пульс — на ходу, не зупиняючись, нічого не кажучи, але він чув її тривогу, то приходячи до пам’яті, то провалюючись назад у пітьму.

Вони проминули неосвітлену частину тунелю, вона закотила його вгору по полозах, трохи підняла крісло, відчинила двері. Вони вийшли у світанок — і опинилися біля самої станції Неррепорт. Навколо було багато людей. І їх ставало дедалі більше. Він завжди намагався уникати натовпу — у натовпі дуже багато звуків, почасти через це він залишився в цирку. На манежі. З музикою. Під час вистави ти синхронізуєш усі інші звуки зі своєю власного системою. Уперше, коли він переміг на цирковому фестивалі в Монте-Карло — це був «Срібний клоун», — він після вручення нагород поволі поплівся від «Ґранд Палас» повз величезне казино — до порту. Дев’ять з десяти перехожих упізнавали його. Він тоді подумав, що, може, це інший спосіб вирішити проблему. Головне, щоб ти був досить знаменитий, щоб ти був королем, щоб твій сигнал був досить сильний, — тоді ти можеш заглушити інших.

За подальші двадцять років ця точка зору істотно змінилася — особливо в останні п’ять років. Він усвідомив, що за великого скупчення народу ні віртуоз, ні король не можуть почуватися добре. Тільки будучи нікому невідомим, можна почуватися в безпеці. На нього нинішнього ніхто не дивився, а коли й дивився, то лише запитуючи себе, чому ж така принцеса-африканка вибрала собі такого свинопаса в інвалідному кріслі.

Хтось свиснув — три ноти, чисте арпеджіо в до-мажорі, це свистіли йому. Ось вона, незручність для нас, заручників власної чарівливості. Його повезли далі, закотили на платформу, поставили крісло на місце у фургоні. За кермом, зрозуміло, сидів Франц Фібер.

— Щодо тебе, — сказав Каспер, — я, бездітний, уже починав відчувати любов, подібну до тієї, яку батько відчуває до свого сина. Доти, поки, не так давно, не отримав інформацію, яка змушує мене думати, що я спіймав тебе ще на одній брехні. Той добродій, гондолу якого ми з сестрою Глорією позичили, з небесно-блакитними очима й обличчям кольору яловичої вирізки, — ніякий він не твій водій. Він чомусь виявився морським офіцером, пов’язаним з усім тим, що тут у нас коїться.

Франц Фібер мовчав. Каспер присунув своє крісло ближче до сидіння водія. Молодик