Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

світських заходів. Відтоді за ним закріпився імідж режисера-відлюдника. Але йому було байдуже. Він вважав великим безглуздям витрачати час на фанів.

Дякувати Богу, він не був настільки популярним, щоб його впізнавали в супермаркетах, магазинах, чи на заправках. Такі місця він міг відвідувати спокійнісінько. І аж ніяк він не розраховував, що в магазині квітів, куди він зайшов, аби купити подарунок до дня народження своєму продюсеру Ользі Зелін, знайдеться хтось, хто знайомий з його режисерськими роботами.

Корель придивився до продавчині, що вправно запаковувала гілки орхідей, мов тільки це і робила з самого народження. Проситиме автограф? Не схоже. Тоді що? Можливо мріє потрапити на екран? Треба сказати, що вона помилилась і швидше линяти звідси.

Між тим, молода продавчиня запакувала квіти, обгорнула їх рожевою стрічкою і широко усміхнулась:

— А я Сюзанна Міракал. — сказала вона.

Містер Корель остовпів. Ну це вже, вибачте, занадто. Друга несподіванка за день і знову пов’язана з Сюзанною Міракал.

Корель в деталях пригадав сьогоднішній ранок. Він прокинувся, поставив заварюватись каву, а сам подався в душ. В цю мить його телефон несамовито запищав, нагадуючи, що сьогодні день народження Зелін, людини, яка, завдяки своєму дару переконання, пропихнула на екрани десятки його кінострічок. Більшість з них були посередніми і лише кілька — геніальними. Корель це чудово знав, як і те, що без Зелін йому було б все одно, що без рук.

Корель повернувся з ванни, вимкнув нагадування, зателефонував у магазин квітів, де замовив 9 гілок орхідей і вітальну листівку.

— Я раджу вам взяти лимонних танцюючих балерин, — проспівала консультант магазину квітів у слухавку. — Це останній писк моди, жінки їх обожнюють.

— Гаразд, — погодився Корель, — покладаюсь на Ваш смак.

— Хочете одразу надіслати їх вашій дамі? У нас працює служба доставки. — поцікавилась консультант.

— Ні, не варто. Я зроблю подарунок особисто. Загляну до вас за півгодини — Корель поклав слухавку і подався на кухню, де неперевершено пахла вранішня кава.

І тут телефон задзвонив вдруге.

— Ало, Корелю, що там у тебе, в біса, коїться? — він впізнав голос випускового сценариста з Інтернет-каналу, з яким співпрацював уже 5 років.

— Не зрозумів?

— Я питаю: куди, в біса, поділась головна героїня твого сценарію?

Містер Корель здивовано звів брови:

— А куди вона поділась?

— Алілуя! — сплеснув руками випусковий, — Він нічого не відає. А я намагаюсь з’ясувати це уже другу годину поспіль. Сюзанну Міракал, мов корова язиком злизала. В кадрах, де вона має грати пусте місце, телефон її не відповідає…

Містер Корель остаточно розгубився:

— Але ж Сазана Міракал — нереальний персонаж. Її намалювали в програмі комп’ютерного дизайну.

— Та мені плювати в чому її малювали, — випусковий ніколи не відзначався вихованням, — Головна героїня зникла, зменшуються перегляди нашого ефіру, а отже, падає популярність, глядачі таке на форумі пишуть, можеш зайти — сам почитати.

— Я просто не розумію, — промимрив Корель, — вона не могла зникнути сама, вона ж не жива.

— Слухай, Корелю, ти мені голову не мороч. Або ти зараз же повернеш Сюзанну на місце, або ми розриваємо з тобою контракт з усіма, випливаючи ми з цього наслідками.

Корель, забувши про каву, яка вже майже википіла, побіг до монітора нетбуку. Він зайшов на сайт Інтернет-каналу, який третій рік поспіль транслював мелодраму з Сюзанною Міракал і побачив дивовижну картину…

Фільм транслювався, усі герої знаходились на місцях і вправно вимовляли завчені фрази, однак Сюзанни Міракал не було в жодному з епізодів. Замість неї в кадрі було… пусте місце.

«Це якийсь вірус», — подумав Корель і зв’язався з Інтернет-лікарями. Однак, його діагноз не підтвердився. Це був не вірус. Більше того — Сюзанну ніхто не викрадав. Вона, якщо вірити лікарям, сама добровільно пішла з інтернет-каналу. Але це неможливо! Сюзанна Міракал була лише намальованою картинкою. Вона ніяк, ніяк не могла ожити і кудись піти!!!

Це Корель спробував пояснити випусковому, а потім головному редактору каналу. Марно. Вони і слухати його не схотіли, просто тимчасово заморозили серіал, пригрозивши Корелю взагалі виключити його з ефіру, якщо він найближчим часом не поверне Сюзанну. І марно Корель намагався пояснити, що сталася справжня сенсація — ніколи не було нічого подібного — щоб намальована героїня полишила свою Інтернет-картину. Розшукати Сюзанну? Та Корель уяви не мав куди вона поділась.

Зрештою, він припинив прирікання з власниками каналу, пошкодував, що не застрахувався від подібного випадку, але хто ж міг подумати, що таке станеться і подався до квіткового магазину.

Ось тут на нього чекав другий удар. Продавчиня, зовні зовсім не схожа на його героїню запевняла, що вона і є Сюзанна Міракал.

— Сюзанна Міракал з реальності? — недовірливо запитав Корель.

— Так. Хочете водійське посвідчення покажу, паспорта, на жаль, з собою не маю. — дівчина почала ритися у маленькому бірюзовому клатчі, витягуючи з нього силу-силенну речей таких розмірів, що дивно було, як вони там вмістилися.

Врешті Сазанна Міракал перелопатила усю сумочку, дістала пластикову карточку зі своїм ім’ям та прізвищем і добродушно простягнула її Корелю.

Корель покрутив документ в руках, дивлячись на нього, чи то з підозрою, чи з недовірою і нічого не відповів.

— Ну, містер Корель, — заскімлила дівчина, — ви ніби не зраділи, що зустріли мене.

«Далебі, зрадієш тут, — подумав Корель, — одні неприємності від цієї Сюзанни».

Реальна Сюзанна Міракал була разюче не схожа на дівчину з серіалу — ні зовні, ні поведінкою. Та була висока пишногруда блондинка з блакитними очима і довгими ногами, ця — низенька, товстенька, мов колобок, коротко підстрижена і вифарбувана в руду. Сюзанна з серіалу поводилась манірно і зверхньо і кожному здавалось, буцімто, вона виявила і так забагато честі, заговоривши з тобою. Реальна ж Сазанна весь час метушилась, винувато усміхалась, говорила скоромовкою, ніби виправдовуючись за щось.

Проте, збіг таких рідковживаних імені і прізвища не міг не дивувати.

— М-да, — це