Читати книгу - "Спокута"

110
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 108
Перейти на сторінку:
Не за себе, бо я можу сховатися в хаті й сидіти, а ось курей та кіз вовки в голодний час можуть повитягати. Іноді доводиться відлякувати їх пострілами з мисливської рушниці, а буває, що доводиться палити на подвір’ї багаття. Вовк, коли не голодний, не страшний, а коли нема здобичі, тоді приходить сюди.

Сергій чистив у курятнику та хліві, де жили кози, ганяв їх пасти з Марічкою на луки, носив додому джерельну воду, косив траву. Іноді він разом із Марічкою ходив збирати трави. Жінка не довіряла йому самому їх збирати, щоб, бува, чогось не наплутав, а коли Сергій ображався, то казала, що при зборі треба читати спеціальні молитви, а він їх не знає. Іноді до неї приходили люди на лікування. Марічка з ними закривалася в кімнаті, і що там робила, Сергій не чув і не бачив. Відвідувачі дякували жінці й залишали їй на столику біля образів муку, рис, макарони, гречку, бо грошей з хворих Марічка не брала. Коли не вистачало продуктів, Сергій спускався з гір униз і йшов у село до крамниці.

Перші тижні минули спокійно і в чеканні. Коли мати не подала про себе знати місяць, Сергій почав не на жарт хвилюватися. Марічка на ніч напувала його чаєм на травах.

– Не бійся, пий, – наказувала вона, – це легке заспокійливе.

Але її чай давав змогу хіба що заснути. З кожним днем тривога в душі Сергія зростала з неймовірною швидкістю.

– Уже не знаю, куди себе подіти, – якось ввечері зізнався Сергій. – Не можу так далі жити, весь час картаючи себе за те, що накоїв. Хотів би влаштуватися десь на роботу по спеціальності, але ж диплом і трудова книжка на одне прізвище, а паспорт – на інше.

– Нещодавно мені сорока на хвості принесла новину, що один із вівчарів зламав ногу, – сказала Марічка. – Можу попросити, щоб тебе взяли на роботу замість нього.

– Це було б чудово! – радісно промовив хлопець.

– І я так думаю. Може, мізки на місце стануть там, серед гір, – промовила жінка.

4

Ганна вигнала корів і повернулася до хати. П’ятеро годувальниць передала Тосі й заспокоїлась. Жінка знала, що Тоха хоч і має мало мізків, але за коровами доглядає справно, на совість, повертається додому худоба ввечері і сита, і напоєна. Що б вони з Андрієм робили без своїх годувальниць? Корівки допомагають їм наблизитися до здійснення мрії. Років із п’ятнадцять тому Ганна зробила висновок, що старість не за горами, ще трохи часу – і вони будуть не в змозі обробляти великий город, тримати худобу та птицю. До цього якось викручувались, заробляючи собі на життя, на харчі та ліки, продаючи вирощене на городі. А як жити далі? Дітей та родичів нема, тож і сподіватися на допомогу немає чого. Настане час, і хтось із них піде у вічність першим, залишиться лише один, старий, немічний, з мізерною пенсією і без сторонньої допомоги. Не буде кому ані в хаті натопити, ані склянку води подати. Інша справа, якби вони жили в місті. Там, якщо гроші є, то можна все купити в крамниці, а не корячитись на городі, узимку – тепло, гріють батареї, а якщо хто самотній, то соціального робітника приставлять, щоб хоч харчі та ліки купував.

– Вихід один, – вирішила Ганна, – потрібно збирати гроші, щоб купити в місті квартиру. А ще було б краще – свій приватний будинок. Тоді б і сусіди за стіною не заважали, і те саме централізоване опалення, і магазини поруч, а захочеш подихати свіжим повітрям – вийди у двір і дихай, скільки влізе.

Ідея Ганні сподобалась і вона кілька днів про неї не розповідала Андрію, все обдумувала і зважувала. Звичайно, що могла б усе йому одразу викласти й він не перечив би, бо її чоловік – ганчірка, як скаже Ганна – так і буде, але вона кілька днів смакувала своєю мрією, як солодкою цукеркою. Коли поїхала в черговий раз до міста продавати городину на ринку, накупила газет з об’явами, щоб удома дізнатися, скільки коштують будинки в місті. Одразу було розчарування. Цілу ніч Ганна підраховувала, скільки років треба ще їздити на той клятий ринок торгувати, щоб зібрати потрібну суму. Виявилося, що дуже довго. На ранок у голові настало прояснення і Ганні стукнуло: треба завести корів, свиней і побільше курей. Молоко, сметана, сир коштували недешево, а ще й яйця, свинина… Ганна поділилася мрією з Андрієм і той схвально закивав головою, мовляв, жінка завжди має рацію. З того часу минув не один рік. Чи не щодня Андрій підносив важкі торби до траси, саджав дружину на автобус, і та їхала торгувати. Коли накопичувалась певна сума, Ганна купувала в місті долари, і вони раділи, як діти новій іграшці. Долари в хаті не тримали. Ганна їх кудись ховала від грабіжників, а коли Андрій зауважив, що трапиться біда з жінкою, а він не знатиме, де гроші, Ганна сказала, щоб копав під стовпчиками паркану.

– У різних місцях треба тримати, а то хтозна що може трапитися, – пояснила Ганна.

Удома жінка в шухляді завжди тримала триста доларів, для грабіжників. Після того як до їхньої оселі вночі вдерлися грабіжники і вимагали гроші, вона вказала на схованку. Злодії забрали свою здобич і пішли геть.

– Ось бачиш, – сказала тоді Ганна. – Якби нічого не було в хаті, то ще й катували б нас чи повбивали, а так забрали і пішли геть. До всього треба бути готовим, адже живемо в крайній хаті на хуторі.

Ганна налила супу у дві миски, Андрій нарізав хліба.

– Знову суп без м’яса, – невдоволено буркнув Андрій, потеліпавши ложкою в мисці.

– Наступного разу буде з м’ясом. Сам знаєш, як нам потрібні гроші. Доводиться економити.

– І скільки ще часу ми будемо корячитися й економити на

1 ... 81 82 83 ... 108
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спокута», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спокута"