Читати книгу - "Палац Посейдона"

лютим вигуком проскочив попід ногами роботів, випростався, а наступної миті його кулак врізався у щелепу вбивці. Ані сам Норвежець, ані механічні охоронці не встигли відреагувати. Клеман похитнувся і схопився за щоку, а Рембо одразу ж завдав негідникові ще одного удару, перш ніж один із дронів устиг схопити його за руку й підняти в повітря. Інженер відчайдушно опирався, ніби муха, що потрапила в павутиння.

— Тату, ні! — Океанія кинулася до батька і спробувала звільнити його із залізних пальців машини. Із байдужим виглядом робот відкинув її вбік. Матроси обурилися. Хоча вони не дуже любили Рембо і його дочку, але ж залишалися французами.

Почалася бійка, в якій несподівано з’ясувалося, що матроси спритніші за металевих велетів. Гумбольдт і його супутники відтягли Рембо разом із дочкою на безпечну відстань, а потім і самі втрутилися в бійку. Каліостро і його дрони спочатку були приголомшені таким натиском, проте незабаром далися взнаки переваги потужних механізмів.

Дедалі більше матросів залишалося лежати на підлозі, й незабаром непідготовлена атака завершилася невдачею. Перемога була за дронами. Серед людей, які врятувалися з «Каліпсо», не було жодного, хто б не отримав якихось травм і поранень.

Дісталося й Каліостро. Його окуляри розбилися, шкіряне пальто луснуло по швах. Те, що було під ним, примусило Оскара здригнутися — замість тіла там містилася безліч дротів, шлангів і металевих з’єднань, переплетених із людськими м’язами та судинами. Деякі трубки розірвалися, й із них із шипінням виривалася пара.

Ким би не був Каліостро, та з першого ж погляду на це страхіття можна було зрозуміти, що це не людина.

Щойно мажордом помітив, що його нутрощі вивернулися назовні, як одразу загорнувся в пошматоване пальто і прожогом кинувся до дверей.

— Ви ще гірко пошкодуєте про це, — проскреготів він на ходу, більше не приховуючи ненависті. — Потворні мавпи, не варті того, щоб із вами морочитися! Вашу асиміляцію призначено на завтра. О сьомій ранку я прийду по вас. А відтак насолоджуйтеся своїми останніми годинами в якості людей!

Із цими словами він зник за дверима разом зі своїми роботами. Загримів зовнішній засув.

51

Гумбольдт одразу ж припав вухом до дверей. Потім кивнув і обернувся до матросів.

— Ми маємо відчинити ці двері, і якнайшвидше. Пошукайте щось важке, чим би ми могли їх протаранити. Згодиться будь-яка велика залізяка.

— А як бути зі сторожею? — запитав Оскар.

— Вони пішли, всі до одного, — відповів учений. — Я встиг полічити їхні кроки. Слід поквапитися!

Океанія і Рембо перекладали матросам розпорядження Гумбольдта.

За кілька хвилин вони повернулися, тримаючи в руках важелезний диван із кутими ніжками. Він був таким великим, що шестеро чоловіків ледве могли впоратися з ним. Попереду крокував здоровань Серж Бутон. Раму дивана було виготовлено із з’єднаних попарно залізних труб, які додатково кріпилися з боків.

Оскар, однак, засумнівався, а чи вистачить навіть цієї ваги, щоб вибити двері, проте вирішив не нагадувати про це. Двері були завтовшки близько чотирьох сантиметрів, не враховуючи гідроізоляції, — на випадок, якщо вода прорветься під купол. Зараз вони перебували на глибині близько двохсот метрів, а це означало, що двері мають витримувати тиск у двадцять тонн на квадратний метр. Навряд чи удасться впоратися з таким панциром із допомогою якогось там дивана.

Гумбольдт скинув руку, долічив до трьох і опустив її різко, наче меч.

— Уперед!

Чоловіки щосили вдарили важкою рамою у двері. По всіх кімнатах розлігся оглушливий гуркіт. Потім моряки відступили, а Гумбольдт оглянув двері, на яких з’явилася невелика вм’ятина.

— Іще! — проричав дослідник. — Треба бити трохи вище — туди, де ззовні розташований засув. Нумо ще!

Матроси розігналися і знову зі страшною силою врізалися в перешкоду. Удар був такої сили, що їм не вдалося втримати сталеву раму, й вона зі страшним гуркотом упала на підлогу.

Важко відсапуючи й обливаючись потом, вони чекали на подальші команди Гумбольдта.

— Ну? Чи є хоча б якась надія? — запитала Еліза. Обличчя вченого, втім, залишалося похмурим.

— Ані найменшого пошкодження. Так ми нічого не зробимо.

— От дідько! — Оскар провів долонею по гладенькій поверхні металу. — А чи немає тут чогось важчого?

Матроси лише перезирнулися й похитали головами. Гумбольдт розлючено грюкнув у двері кулаком.

— Паровий молот, ось що нам би не завадило.

— І що ж нам тепер робити?

— Може, спробуємо якось відсунути засув? — запропонувала Шарлотта. — Що коли встромити між стулками лезо ножа?

— Яким чином? Адже тут навіть аркуш паперу не пройде. Вікна суцільні, а вентиляційні шахти занадто вузькі. Двері — єдиний спосіб вибратися звідси.

Він опустився на диван і обхопив голову руками. Вперше в житті Оскар бачив свого хазяїна таким безпорадним.

Цієї миті почувся якийсь дивний звук, що був схожим на потріскування або хрипіння. Звук долинав із кімнати, де було складено їхні речі. Оскар запитально поглянув на друзів.

— Схоже на лінгафон, — миттєво визначила Шарлотта.

— Ти забула його вимкнути?

— Вимкнути… вимкнути, — почулося з сусідньої кімнати.

Оскар, а за ним і вся компанія кинулися туди. Джерело звуку було миттю знайдено. Ним виявилася Вілма.

Пташка з винуватим виглядом сиділа біля обігрівача, раз ураз поглядаючи своїми очицями-намистинками на людей, які скупчилися навколо.

— Мене хтось чує?

— Так, Вілмо, ми тебе чуємо. Чого ти хочеш?

Пташка схилила голову вбік і промовчала.

— Дивно, — сказав Гумбольдт. — Може, прилад несправний?

— Він справний, — почулося із гучномовця.