Читати книгу - "Кровна мста"

а жін – для дітей і для дому. Хто наругу чинить над жонами русичів, той проти богів іде. Ти що, Овсію, не боїшся гніву богів мого роду, що з мечем сюди приходиш?

Волхв іще з більшою силою насідав на Воротичів. Ті принишкли.

– Нє, Доброгосте, ми не прийшли ратитися, а тілько радитися. Прости нам.

– Радитися за столами потрібно, а не з оружжям у руках, – мовив волхв уже спокійніше. – Мечоборе, вели накривати.

Столи поставили просто на вулиці, на них наклали м’яса з того кабанця, що недавно білував Турик, а також жбанів із медом. На грубі тесані лави посідали найстарші Воротичі та деякі мужі з весі. Присів і Доброгост. Інші Воротичі на чолі з молодшим Ратка братом пішли назад у пущу. Вони ще не втратили надії знайти Бурого і поквитатися з ним.

– Що нам робити, порадь, Доброгосте, – мовив Овсій Воротич, втамувавши свій голод кількома шматками печені.

Волхв м’яса не їв, тільки сьорбав старий мед із кухля.

– Ратко і Будимир були добрими воями, тому сидять зараз у вирію разом із прадідами отак, як ми тут, і пирують, меди старі п’ють. Вони були достойними і вмерли достойно. Кров їхня не відімщена є, а наші боги таке не забувають. Якщо вбійники змогли втекти від вас, значить, так захотіли кумири, та ваші з Бурим стежки іще перетнуться. На Русь чорною хмарою лізе котора. Брати-князі, сини окаянного Володимира, мають повбивати один одного – так їх Перун карає. Тримайтеся Каніцара – він знає, що робити. А там і своїх кровників зустрінете.

Голос старого виходив ніби не з рота, а з-під землі. Коли він говорив – усі мовчали і навіть не дихали. Коли старий скінчив, озвався Овсій:

– Каніцар не раз рік, що не хоче, аби сталася рать поміж Ярославом і братом його. Най би ліпше мир був.

– Не буде миру. Сини Володимирові прокляті, і розум їхній затуманений страшним волхвівським прокляттям. Жадоба і пиха погублять їх.

– Чи ж не ти, Доброгосте, прокляв? – запитав Тишата. – Мстиш за Перуна?

– Кровна мста для русича свята є. І хто ліпше знає про то, як не ви, Воротичі.

Ті знову не знали, що відповісти. Слухав ці слова і Волос, і думки його ставали все тяжчими.

Воротичі пішли з весі, коли вже стемніло, хоча Доброгост і запрошував їх лишитися на ніч. Волос і далі ходив окутаний своїми думами, як хмарами, коли до нього підійшла Снєжка і запросила піти з нею до лісового озера, щоби скупатися.

По дорозі мужа і жону захопила ніч. Вони удвох прийшли на берег озера – вода відбивала місячне світло. Навкруги – тиша. Обоє роздяглися й пішли купатися, змиваючи з тіла втому цілого дня. Після того кохалися на березі, не можучи більше стримувати спраглі тіла.

Поверталися Волос і Снєжка до села втомлені й задоволені. Вона вела його до своєї мазанки, однак він звернув на іншу стежку.

– Чекай мене в домі, хочу іще з Туриком побачитися.

Він ішов до мазанки, де жив Турик. По дорозі його побачила Галка.

– Воротичі вже пішли? – запитала вона Волоса.

– Давно. Ти не бійся, вони тебе більше не зачеплять.

– Бурий поранений, так? – знову запитала вона.

– Не знаю. Може, не він, а Сокол.

– О Боженьку мій! А де зараз Бурий?

– Певно, далеко вже звідси. Не тужи, Галочко, скоро побачишся з ним. Турику рана загоїться – відвезе вас до Чернігова. А там уже й Бурий чекати буде.

– Благослови тебе Господь, Волосе, за твої добрі слова. Розрадив. А Лука? Він справді послух?

– Середич помилився. Та не бійся – Мстислав розсудить. Він – мудрий князь.

– Добре, піду скажу Каялі.

Дівчина вже обернулася, щоби йти, як раптом оглянулася:

– Якщо Турика шукаєш, то його в хижі нема.

– А де ж він?

– З Данкою пішли. Отуди. – Галка показала в бік сінокосу.

Волосові це не сподобалося. Він мить повагався, та все ж пішов слідом.

Місяць так щедро освітлював луки і сіножаті, ніби хотів позмагатися із сонцем. Хмари не стали йому заважати в тому змаганні, тому Волос добре бачив усе навколо і йшов швидким і тихим кроком. Біля однієї з копиць сіна він почув притишені голоси.

– Ну, і що ти тепер будеш робити? – грайливо питала Данка.

– Бачив єсмь, як хозари у Тмутаракані парують своїх коней. Стань, як та кобилиця, то побачиш, – у відповідь почувся голос Турика.

Жінка засміялася, однак Малко таки поставив її, як задумав, а сам опинився ззаду. Вона далі сміялася, та згодом стихла, а тоді її сміх поволі перетворився у млосний стогін.

Волос стояв, не знаючи, що йому робити. Першим поривом було піти до них і розігнати, нагадати Турикові, що дівчина чекає на нього у Тмутаракані. Тільки Турик вже не маленький, а мужеві, аби стати добрим воєм, треба мати кілька жон. Та й Данці без мужа тяжко – молоде тіло хоче свого.

Волос розвернувся і пішов геть. Дорогою назад його переслідувало якесь тривожне чуття, але Волос відігнав його від себе.

Турик удруге

З одного боку Турик дуже шкодував, що варяжин Ерік завдав йому тої рани. Якби не це, то Малко уже, певно, разом зі своїм вуєм Середичем був би у дружині Мстиславовій. Там, у Чернігові, зараз вирішується доля землі руської. Може, уже січа зла розгорілася поміж двома братами-князями, а він сидить тут, у глухій весі, і мусить виконувати роботу, яку дають йому ті смерди.

Та коли б не та рана, то Малко б ніколи не зустрів Данки. Ця язичниця безсоромна дала йому такого вогню