Читати книгу - "Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом"

— Ви маєте рацію! Давайте не будемо відволікатися. Отож, як я вже казав, мій настрій коливався туди-сюди, від хорошого до тривожного та депресивного, або ж усе разом. Кажуть, що під час депресії людина завжди страждає на головний біль. У мене ніколи такого не було. Усе почалося тільки шість місяців тому!

— Але який зв’язок між сексом та депресією?

— Я все розповім, усе по порядку…

Обережний, подумав я. Моє терпіння закінчувалося. Було зрозуміло, що він збирався говорити на свій манір, а не так, як хочеться мені. Заради Бога, припини тиснути на нього!

— Ну, у це важко повірити, але останні дванадцять місяців мій настрій цілком залежить від сексу. Якщо в мене класний секс із моєю дружиною, світ здається мені яскравим. Якщо ні, то — бінго! Депресія й головний біль!

— Розкажіть мені про вашу депресію. На що вона схожа?

— Звичайна депресія. Я у пригніченому настрої.

— А трохи більше?

— Що ж сказати? Усе в чорних барвах.

— А про що ви думаєте в такому настрої?

— Ні про що. Оце й проблема. Хіба це не найважливіше під час депресії?

— Інколи, коли люди в депресії, певні думки лізуть їм у голову.

— Я себе вже замучив.

— Як?

— Я починаю відчувати, що із сексом у мене вже нічого не вийде і що моє чоловіче життя скінчилося. Коли приходить депресія, я розумію, що наступні двадцять чотири години мене буде мучити мігрень. Інші лікарі казали мені, що це замкнене коло. Дивіться, як усе працює. Коли в мене пригнічений настрій, я стаю імпотентом, а потім через те, що я імпотент, настрій ще більше погіршується. Я це усвідомлюю, але нічого не можу вдіяти. Я ніяк не можу розірвати це злощасне коло.

— А що може розірвати його?

— Знаєте, за ці шість місяців я теж намагався знайти відповідь. Я дуже уважний і завжди таким був. За це бухгалтерам і платять нормальні гроші. Але я не впевнений. Одного дня в мене хороший секс, і все чудово знову. Чому ж саме цього дня, а не будь-якого іншого? Я не розумію.

І так минуло наше заняття. Коментарі Марвіна були точними, але лаконічними, трохи різкими та прикрашеними різними кліше, запитаннями й репліками інших лікарів. Це був клінічний випадок. Розповідаючи всі подробиці свого сексуального життя, він навіть ні разу не зашарівся, не виявив сором’язливості чи якихось інших, більш глибоких почуттів.

Одного разу я спробував висловити своє захоплення його здоров’ям і бадьорістю для такого віку.

— Марвіне, це, мабуть, не дуже легко для вас — обговорювати такі інтимні речі з незнайомою людиною. Ви згадували, що ніколи не були у психотерапевта.

— Я не вбачаю проблеми в тому, що ми говоримо про інтимні речі. Це більше має стосунок до психотерапевтів — я не вірю у психотерапевтів.

— Ви не вірите, що ми існуємо? — Дурна спроба пожартувати, але Марвін не помітив моєї іронії.

— Ні, зовсім ні. Це тому, що я їм не вірю. Моя дружина, Філіс, також не вірить. Ми знаємо два подружжя з родинними проблемами, які ходили до психотерапевтів, і обидві пари після того подали на розлучення. Ви ж не можете мене звинувачувати в тому, що я просто трохи обережний, чи не так?

До кінця заняття я все ще не міг дати якісь рекомендації, тому призначив ще один сеанс. Ми знову потисли один одному руки, і, коли він вийшов з кабінету, я відчув радість, що він пішов. І шкодував, що доведеться побачити його знову.

Марвін мене роздратував. Але чому? Це було через його поверховість, його уїдливі зауваження чи через те, як він тицяв у мене своїм пальцем і говорив фамільярним тоном? Чи тому, що він натякнув на позов до суду на свого невролога і намагався втягнути в це мене? Чи тому, що він прагнув усе контролювати? Він відібрав у мене більше години: спочатку через його дурні запитання про окуляри, а потім — коли ввіпхнув мені до рук свій графік, не зважаючи на те, хотів я цього чи ні. Я подумав: може, розірвати сувій на маленькі шматочки і насолоджуватися кожним моментом його знищення?..

Але чому так багато роздратування? Так, Марвін порушив хід сеансу. То й що? Він був щирим, він розповів мені точно, що його турбує, і так, як він це міг. Він працював дуже добре, враховуючи його ставлення до психотерапії. Його схема була, врешті, корисною. Вона б мені сподобалась, якби це була моя ідея. Можливо, це більше була моя проблема, а не його? Невже я став таким нудним і таким старим? Чи був я таким злим через те, що наше перше заняття минуло не так, як я хотів, і тому я роздратувався, ніби хтось наступив мені на ногу під час танцю?

Дорогою додому того вечора я все ще думав про нього, про двох Марвінів — Марвіна-чоловіка й Марвіна-ідею. Марвін з плоті та крові дратував мене і був нецікавий. Але Марвін-проект заінтригував мене. Лише обміркуйте цю незвичайну історію: уперше в житті, такому стабільному і прозаїчному, колись здоровий та бадьорий 64-річний чоловік, який має секс з однією і тією самою жінкою уже сорок один рік поспіль, раптом починає перейматися своєю сексуальною поведінкою. Його здоров’я та гарне самопочуття стає умовою його сексуальності. Те, що сталося з ним, на його погляд, є жорстоким (мігрень впливає на нього дуже негативно і просто робить його ні до чого не придатним); це несподівано (раніше у нього ніколи не було таких проблем із сексом); і це сталося раптово (адже почалося лише шість місяців тому).

Шість місяців тому! Очевидно, що саме там міститься розгадка, — і я почав друге заняття з вивчення подій шестимісячної давнини. Які зміни стались у його житті від того часу?

— Нічого важливого, — сказав Марвін.

— Неможливо, — наполягав я і ставив те ж саме питання, але в різних формах. Нарешті я зрозумів, що сталося шість місяців тому. Шість місяців тому Марвін вирішив вийти на пенсію і продати свою бухгалтерську фірму. Це з’ясувалося не одразу не тому, що він не хотів розповідати мені про вихід на пенсію, а тому, що він не надавав цій події ваги.

Я відчував цілком протилежне. Маркери стадій життя людини завжди дуже важливі, а вихід на пенсію є одним з найголовніших. Хіба може факт виходу на пенсію не пробудити глибокі почуття в людини, не викликати роздуми про життя, не змусити замислитись над тим, що життя минає, а також про його значення і виконання свого життєвого проекту? Для тих, хто зазирає глибше, пенсія — це час, коли треба підбивати підсумки, це час усвідомлення скінченності існування та наближення смерті.