Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

судовою інстанцією був верховний суд, який відповідав нашому надвірному суду[42]. А оскільки східнокарельські суди могли розглядати і справи проти підданців Фінляндії, було видано спеціальний закон про те, що ухвали верховного суду мають таку саму чинність, як і ухвали фінляндських судів. Цим окупаційна влада прагнула надати мешканцям Східної Карелії такий самий правовий захист, як і в громадян Фінляндії.

Цих фрагментарних відомостей про діяльність військової адміністрації напевно вистачить, щоб дати уявлення про життя у Східній Карелії 1941–1944 років. Мабуть, є всі підстави казати, що населення теренів, зайнятих Фінляндією, не лише дістало права, які йому належали за міжнародними угодами, а й спізнало піклування, унікальне в літописі Другої світової війни.

Уже багато років один із травневих днів присвячується фінляндським матерям, і в роки війни ця дата набула глибшого змісту з огляду на велику частку в зусиллях нації і тягарі жертв, що судилося винести на своїх плечах жінкам. Для десятків тисяч матерів жертва була найважчою — любий син загинув на полі бою. Тлінь полеглих надсилали на їхню батьківщину керовані капеланами організації, щоб загиблих поховали в рідній землі. Але часто бувало так, що родичів лише повідомляли про зникнення сина в боях.

У День матері 10 травня 1942 року я підписав такий наказ:

Фінляндським Матерям! Коли ми цього року відзначаємо в другу неділю травня знаменний день, присвячений фінляндським матерям, оборонці нашої Вітчизни замислено і святобливо стихають на бойовищах війни і з глибокою любов’ю згадують Вас, своїх матерів.

Ви багато даєте країні. Від колиски ви виховали покоління, завдяки якому наша країна вільна. Під час боротьби, яку ми тепер знову провадимо за нашу волю — коли Ваші чоловіки воюють на фронтах — у своїх домівках Ви виховуєте для Вітчизни нове покоління. І хочеться, щоб воно обробляло землю й розбудовувало країну в спокійніших умовах, ніж це довелося робити нашому.

Працею й молитвами Ви в ці роки боротьби підтримуєте своїх синів і дочок, які стоять на оборонному посту. Цих наймиліших для себе Вам доводиться віддавати на благо країни в час випробувань нашого народу. Ваше благословення супроводжує Ваших дітей на бойовища і надає їм геройської сили для порятунку Вітчизни й забезпечення тривкого миру. Сьогодні я хочу висловити особливу пошану і глибоке співчуття тим матерям, наймиліші діти яких героїчно пожертвували своїм життям за Вітчизну і її майбутнє.

Уся Ваша праця була і є в боротьбі нашого народу неоціненною, а вашу жертву не можна нічим виміряти.

Від імені Фінляндської армії я, виявляючи цим велику подяку й пошану, сьогодні нагороджую матерів нашої Вітчизни спільним хрестом свободи.

Нехай буде він і для майбутніх поколінь символом священного покликання матері виховувати в дітях цього народу палку волю до свободи, яка назавжди забезпечить нашій країні дорогою ціною здобуту незалежність, а нашому народові — внутрішню велич.

Від весни 1942 року цей наказ висів у всіх церквах країни в рамці за склом, увінчаний хрестом свободи із цілковито чорною стрічкою, яким відзначили спільно всіх матерів полеглих на війні.

Під час Зимової війни я розпорядився вручати хрест свободи ІV або вищого ступеня з мечем — із цілковито чорною стрічкою — найближчому родичеві полеглого на війні на згадку про нього. Дружині, найстаршій доньці чи матері, у такому порядку, також надавалося право носити цей орден.

Навесні 1942 року на більшості ділянок німецького Східного фронту було порівняно спокійно, що скидалося на тишу перед бурею. Лише на південному й північному флангах точилися локальні бої, унаслідок яких німці на найдальшій південній ділянці запанували над Кримом, а на південному сході від Ленінграда їм вдалося випрямити западини в кільці оточення, що супротивник утворив упродовж зими.

Мій 75-річний ювілей 4 червня 1942-го я хотів справити на фронті в інспекційній поїздці, щоб уникнути персональних віншувань під час війни. Однак президент Рюті побажав, щоб я на певний час урвав свою поїздку: він із супровідниками мали прибути в домовлене місце, щоб зустрітися зі мною і провести цей день. Те місце — мис озера Саймаа поблизу промислового селища Каукопяа, куди вела бічна залізнична колія. Зважаючи і на квітчастість природи, і на близькість залізниці й іммольського летовища, локація, безперечно, була вдало вибраною.

3 червня о 8 годині вечора надійшло повідомлення і президентові республіки від посла Німеччини в Гельсінкі фон Блюхера, і мені до Ставки через першого ад’ютанта райхсканцлера Гітлера, генерала Шмундта. У ньому йшлося про те, що до Фінляндії літаком прибуде райхсканцлер, аби привітати мене з днем народження. Гітлер висловив побажання, щоб у програмі заходів не робили заради нього жодних змін і щоб я не їхав зустрічати його на летовищі. Мене майбутній візит і здивував, і змусив замислитися щодо того, чи не дасть він привід для різних здогадів і припущень. Часу лишалося обмаль, і треба було подбати про практичні підготовчі дії, потрібні у процесі візиту очільника іноземної держави, а також переглянути програму заходів.

Назавтра рано-вранці мене персонально вшанували привітаннями президент республіки й члени уряду, а також президія парламенту. У короткій промові президент повідомив, що він за поданням Державної ради надав мені звання Маршала Фінляндії. Самозрозуміло, що я високо оцінив це визнання, продемонстроване в такий спосіб фінляндській армії в особі її головнокомандувача.

Далі пішли привітання від представників кадрового й резервового офіцерства, а також різних громадських організацій. Дуже мене порадувало поздоровлення, яке висловила делегація Центрального об’єднання професійних спілок на чолі з його головою, редактором Вуорі, від імені організованих робітників країни. Для мене це було цінним визнанням моєї багаторічної праці, спрямованої на порозуміння й довіру між суспільними групами з різними переконаннями. Вшанували мене персональними вітаннями й генерал Дитль і генерал-полковник Штумпф.

Після вітальних візитів я був готовий приймати райхсканцлера Німеччини. Точно в призначений час його літак приземлився на іммольському летовищі, де його зустрічав президент Рюті. Райхс­канцлера з його супровідниками, зокрема з генерал-фельдмаршалом Кайтелем, привезли автомобілями на мис озера Саймаа. Після того як я привітав високого гостя та його почет і відрекомендував йому своїх офіцерів, райхсканцлер потис руки присутнім німецьким офіцерам. Особливо щирою здалася його зустріч з генералом Дитлем. Ненадовго зайшовши до вагона президента республіки, райхсканцлер разом із президентом Рюті прибув до мого вагона, де ми надовго розговорилися. Присутнім при цьому був і Кайтель.

Поздоровивши мене і промовивши кілька ґречних слів про те, як високо він, невідомий солдат на Першій світовій війні, цінує зустріч зі мною — чоловіком, який ще тоді був визволителем свого народу, райхсканцлер перейшов