Читати книгу - "Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко"

—  Я б не радив, але якщо ти не приймеш моєї пропозиції то я розвалю твій бізнес, а тебе знищу, —   вимовляє ніби казку на ніч. —  Мені втрачати нічого, я лише старий, котрий дуже любить свою онуку.

—  Любить і не бажає їй щастя? 

—  Якраз навпаки — щиро бажаю.

—  І тому готові її продати як товар, тому кому начхати на неї.

—  Не забувай про кого говориш, — злиться Карпенко. —   Прощаю тебе для першого разу, але надалі ...

Перебиваю, бо не хочу чути, що там надалі. Дістала ця безглуздість. 

—  Ярославе, я поважаю вас як бізнес-партнера і давнього друга родини, але не зможу піти вам на зустріч в цьому питанні, —  акуратно підбираю слова і все ще сподіваюся на його благорозумність. 

—  Непоспішай з рішенням, подумай, —  плескає мене по плечу Карпенко і йде геть.

Я струшую його прощання з себе, ніби липкість від нього лишилася на піджаку. Здається з Карпенком просто не буде. 

—  Привіт, що за терміновість, — щебече Поліна вмощуючись до мене в автівку.

—  Хотів побачитись з сестрою.

—  Оу, —  в очах бачу подив.

—  Ми останнім часом рідко проводимо час разом, тому виправляюся.

—  Дуже добре, то куди їдемо? —  жвавішає Поліна.

—  Я не встиг пообідати, тому обирай будь-яке місце де можна смачно поїсти.

—  Спочатку супермаркет, а потім моя кухня, —  пропонує Поліна. —  Допоможеш мені зробити пасту болоньєзе за маминим рецептом.

Згоджуюся, хоч і не люблю готувати. З приготуванням справляємося швидко. Обідаємо, згадуємо кумедні історії з дитинства. Поліна розповідає про практику в Бориса і лише зараз я помічаю з яким захватом вона говорить про мого друга. Кращого часу, щоб почати цю розмову не знайти.

—  Поліно, ти закохана в Бориса? —  питаю і бачу як сестра одразу блідне, з її рук випадає виделка і вона деякий час мовчки дивиться на мене з широко розплющеними очима. Як спіймане злякане звірятко, яке не має куди тікати.