Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук"

Розділ 45

Як на останній день літа, сонце досить агресивно припікає шкіру. Та я не рухаюсь, лежу на животі і ловлю кожний промінчик для гарної засмаги. Теплий пісок під покривалом плавно міняє форму під вагою мого тіла. Поруч на спині лежить Давид. Його очі закриті, груди повільно піднімаються і опускаються, здається він спить. Та я знаю, він уважно прислухається до Соні, котра бавиться у піску неподалік від нього.

Сьогодні останній мій вільний день. Завтра я відправляю трирічну дочку у дитсадок, а сама повертаюсь на роботу. Після довгої перерви трохи лячно. Та я вже скучила за уроками і невгамовними дітками.

-         Говорив вчора з Василем, - починає розмову Давид. Він повертає голову в мою сторону і дивиться зеленими очима. – Каже, що має для нас підходящу машину. У хорошому стані. Можна потім підійти подивитись.

Останні декілька місяців ми обговорюємо купити нову машину. Та Давид ніяк не може вибрати. Потрібно таку, щоб і комфортна і по ціні не кусалась. Мій брат Василь покинув таксування і тепер продає автомобілі. Він згодився підібрати нам щось хороше.

-         Добре. Можемо потім сходити, - згоджуюсь.

Я в такому не розуміюсь. Хіба що постою з Сонею збоку, подивлюсь.

Раптом наді мною з’являється тінь. Неприємні холодні каплі капають на обличчя і руку.

-         Вода просто супер, - радісна Аліса падає на килимок поруч зі мною.

У неї засмагла шкіра, адже на пляжі проводила багато літнього часу. Вода стікає з світлого волосся, відвертий купальник підкреслює усі вигини її стрункого тіла. Здається вона трохи набрала вагу і вже не така кістлява. Все ж таки заміжжя їй іде на користь. Раніше Аліса б нізащо не відпочивала на такому пляжі, де багато людей і немає комфортних умов. Та від коли вона з Сашою, то почала змінюватись. Стала трохи простішою. Життя з чоловіком з бідної сім’ї дає про себе знати. Тепер з нею можливо спокійно спілкуватись. Навіть Давид відноситься до неї поблажливіше. До нас приєднується її чоловік і лягає поруч з дружиною. Саша такий же худий, лише бліда шкіра різко контрастує із засмагою Аліси.

Вони одружились восени того року. Їх весілля було шикарне і гучне. Аліса не я, від батькових грошей відмовлятись не збиралась і використала їх по повній. Сукня на замовлення, дорогущий ресторан, велика кількість гостей, усе це оплатив Олександр Петрович. Вона і зараз не відмовляється від частих батькових подарунків. Саша не дуже принциповий і дозволяє тестеві допомагати фінансово. Недавно почались розмови про власний бар.

-         Якщо посидиш з Сонею, ми підемо, - говорить Давид, піднімаючись.

-         Авжеж я за нею подивлюсь, які питання, - радісно погоджується його сестра. Вона любить нашу Соню і часто приходить погратись.

-         Ну що, Надю, може скупаємось, - дивиться на мене чоловік азартними очима. Його обличчя почервоніло від сонячних променів, хоч би не обпікся.

Дивлюсь на дочку. Вона завзято щось ліпить з кучугур піску, одягнена у світлу панаму і дитячий купальник. Кольорова парасолька кидає на неї тінь, закриваючи від палючого сонця.

Давид підноситься на ноги і протягує мені руку. Мить я дивлюсь на його голе, пружне тіло і приймаю поміч. Різко опиняюсь біля нього, тулюсь до гладкої шкіри, цілую п’янючі губи. Давид веде мене по пляжу, гарячий пісок обпікає ноги. Море нас зустрічає шумними хвилями і прохолодою. Я заходжу по пояс і зупиняюсь. Давид повертається до мене, в очах читається запитання. Він не відпускає моєї руки.

-         Я не можу так швидко намочитись, - пояснюю йому. – Шкіра розігріта.

-         Гаразд, зробимо по іншому, - говорить і азартно посміхається, підійшовши до мене впритул.

Навіть не опам’ятовуюсь, як він хапає мене на руки і швидко біжить уперед, по глибше занурюючи нас обох. Я міцно тримаю його за шию, коли він вище грудей опускає мене в воду. Море поколює шкіру і бадьорить. Подих перехоплює.

А я кричу від несподіванки і задоволення.

Мокрі і щасливі ми цілуємось. І в цей момент зникає сонце, море, галасливі люди навколо, і залишаємось лише ми у двох.

 

Приблизно шість років назад, на дні народжені мого друга Дмитра, до мене підійшов хлопець. Весь вечір він стояв у компанії мажорів і свердлив поглядом. Лише коли його зелені очі заблищали від випитого алкоголю, він раптом опинився біля мене.

-         Чому така красива дівчина сумує? – хлопець нахилився до мене і дихнув спиртним.

-         З чого ти так вирішив? Мені навіть дуже весело, - відповіла я сухо, схрестивши руки на грудях.

Він мені не подобався, його нахабні манери дратували.

-         То може тоді підемо потанцюємо, - він розглядав мене жадібним поглядом. Самовпевнений мажор думав, що йому все дозволено.

-         Я не вмію, - збрехала. Тип мені не приємний і я хотіла скоріше його позбутись.

-         Не може бути. Усі дівчата танцюють. Плавно рухаючись, в вас більше шансу привабити хлопця, - він почав дивно крутити стегнами і я скривилась від його нахабності.

-         Хіба схоже, що я когось намагаюсь підчепити? – тепер я говорила жорсткіше, та здається він не звертав на це уваги.

Алкоголь грав в його крові. Жадібні руки обхопили талію, і по-свійськи притягнули ближче. Наші тіла зіштовхнулись. Він нахилився, наче хотів поцілувати.

-         Я не проти з тобою потусуватись.

Я штовхнула його у груди. Вирвалась з обіймів.

-         Ні дякую. Якось без мене.

Таких типів завжди намагалась оминати десятою дорогою. Те що він при грошах не давало йому права вести себе нахабно.

Давид глянув на мене образливо. Злість промайнула в його зелених очах. Відсічі він не сподівався. Як такого хлопця можна відшити?

Та я кинула на нього незадоволений погляд, розвернулась і пішла геть. Я була задоволена, що скоріш за все цього типа я більше не побачу.

Якби я тоді знала, як сильно помилялась. І чим ця зустріч може закінчитись. Не дарма є вислів – не зарікайся. Виявилось з того вечора лише все почалось.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍