Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

Здійнявшись у небо над столицею, я одразу скерувала левицю до високих гір, але підлетівши ближче, зрозуміла, що не пам'ятаю, в якій саме вершині розташовувалась та печера. Ми облітали гори по колу, а я намагалася побачити хоч щось знайоме.

Усередині почала підніматися паніка. А якщо ми не встигнемо? Якщо не знайдемо вхід до печери? Якщо Дарлем уже.... У грудях стиснулося. Я вперше задумала про те, що відчуваю до свого чоловіка. Так, мені він подобався. Мені було добре з ним. Я думала, що це лише симпатія і пристрасть. Ми були одружені, і мені потрібна була близька людина поруч, на яку можна покластися і яка за потреби підтримає і допоможе. Але мені це тільки здавалося. Бо зараз, коли в моїй голові засіла думка, що я можу втратити цього чоловіка, руки похолоділи, а серце забилося в рази швидше.

Моє напруження передалося дакому, і вона нервово смикнула головою. Я постаралася відігнати від себе погані думки і зосередитися на пошуку потрібного місця. Піднявши голову, я помітила якийсь рух на вершині одного зі схилів. Придивившись, я голосно охнула. Балансуючи на скелястому рельєфі, боролися дві істоти: дракон і бик.

– Хранителі, – вражено видихнула я і вже голосніше крикнула: – Вони ж повбивають одне одного.

– Ти про що? – почувся голос Мікаелли.

– Он, – показала на вершину гори. Дівчина розгублено покрутила головою і насупила брови. – Ти не бачиш цього?

– Не бачу що?

Дивно, але в мене немає часу з'ясовувати, чому я бачу бійку чужих хранителів, а дівчина ні. Якраз у цей момент бик намагався встромити величезні роги в черево дракону, але той стрімко розвернувся і збив своїм хвостом супротивника зі скелі. Пролетівши кілька метрів донизу, хранителю Тредана таки вдалося загальмувати і він почав підійматися назад. Трохи опустивши голову, просто під місцем сутички духів я помітила невеликий обрив скелі та різко потягнула поводи. Це був саме той виступ, який вів до печери. Даком приземлилася на рівну поверхню, і ми з Мікою швидко зіскочили з сідла і побігли всередину гори.

Якщо хранителі Дарлема і Тредана вже б'ються, значить, чоловіки теж перейшли до бійки. Тому я якнайшвидше бігла вузькими темними лабіринтами, на кожному повороті боячись звернути не туди. Розуміючи, що не пам'ятаю дороги, я різко зупинилася.

– Що таке? – запитала Міка.

– Тихо, – кинула я. – Я слухаю.

Заспокоївши своє серцебиття, я постаралася увімкнути свій супер слух. Пару секунд чула лише тишу і нерівне дихання дівчини поруч, але потім вловила далекі голоси. Прислухавшись, я чітко зрозуміла, звідки лине звук.

– Туди, – крикнула я, зриваючись із місця. – Швидше.

Ми пробігли кілька поворотів, перш ніж перед нами з'явилась широка печера, освітлена яскравим блакитним сяйвом елебро. Неподалік від озера в поєдинку злилися два чоловіки. Їхні постаті рухались так швидко, що я не могла зрозуміти, хто є хто. Вони не використовували магію: поблизу такої кількості елебро це могло бути небезпечно.

Один із чоловіків зробив несподіваний випад і взяв у захват супротивника. Тіла трохи сповільнилися, і тепер я побачила, що Дарлем тримає за шию Тредана, схиляючи його до землі. У чоловіка почало червоніти обличчя і закочуватися очі.

– Ні! – пронизливо вигукнула Мікаелла.

Мій чоловік відволікся на секунду і Тредану вдалося відштовхнути його від себе. Поки противник намагався віддихатися, Дарлем кинув швидкий погляд у наш бік.

– Він під впливом Ефи, – крикнула я.

– Йдіть звідси, – загарчав у відповідь Повелитель і в його очах я побачила справжню тривогу.

Не встигла я відповісти, як Тредан раптово кинувся на чоловіка ззаду. Дарлем схопив його за плечі, намагаючись відштовхнути, але при цьому не нашкодити.

– Тред, – гаркнув він, струснувши приятеля.

Схоже, Повелитель намагався повернути еміру контроль, але той не зупинявся. Дарлем більше не бився на повну силу, він не хотів нашкодити другу, який не усвідомлював, що творив. Тредана ж нічого не стримувало, і в одну зі своїх атак він різко вдарив по нозі мого чоловіка, а потім, поставивши підніжку, завалив Дарлема на землю. Нависаючи зверху й утримуючи його, Тредан дістав із кишені магічний камінь. У мене по тілу пройшлося тремтіння: він хоче використати елебро, щоб убити Дарлема. Мені потрібно було щось зробити, але я не знала що. Поки я розгублено озиралася на всі боки, Мікаелла вийшла вперед і крикнула:

– Тредане! – її голос був сповнений відчаю і благання. Я бачила як по її щоках котилися сльози. Тремтячим голосом дівчина протягнула: – Благаю, не треба.

Я затамувала подих, коли Тредан підняв на неї розсіяний погляд. Він подивився на дружину, потім знову на Дарлема і його хватка ослабла. Я боялася навіть дихати. Невже це спрацювало? Невже Міка змогла достукатися до свого чоловіка? Мені пригадалися слова Таміорна. Він казав, що його магія не діє на того, хто закоханий. Якщо у Тредана є хоч найменші почуття до дівчини, вона зможе зняти чари Ефи. Або хоча б послабити. Варто було Тредану тільки відсторонитися від Повелителя, як із тіні вийшла невидима раніше постать.

– Невже ти відступиш від нашої мети, – почувся металевий голос. – Від своєї мети. Невже ти боягуз? Або слабак?

Зневажливий тон Ефи пройшовся печерою, відбиваючись від кам'яних стін. Тредан голосно втягнув повітря, його обличчя скривилося від люті, спотворюючи риси. Підкоряючись бажанню змії, він знову напав на Дарлема. Мікаелла ступила вперед, збираючись звернутися до чоловіка. Краєм ока я помітила, як щось швидке кинулося до дівчини. Діючи на одних інстинктах, я метнулася до неї і звалила нас обох на підлогу печери. За секунду камінь позаду нас посипався, як після сильного удару. Міка повернулася в той бік і переляканими очима витріщилася в порожнечу, тільки зараз розуміючи, що її ледь не впечатали в стіну.