Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

        - І ми знову будемо символом жаху та не людяності, - зітхнула Огняна.

        - Тоді ви маєте показати світу, - стукнув кулаком по столу пан Костянтин. – Ви чудові лікарі і надійні друзі!

       Спати Оленя відвели у порожню темну кімнату. Щоправда, пан Заправлюд увімкнув це дивне ненатуральне світло і сказав:

        - Якщо хочеш, я  залишуся із тобою. Отам, у кріслі.

        - Дякую, - пробурмотів хлопець. – Але думаю, тобі хочеться повернутися до дружини.

        Червоний Славко пробурмотів щось на кшталт: “На добраніч” і пішов геть. Було дивно, що він все ще може отак червоніти.

        Вночі Оленю приснився Вогнян. Дракон питав, чи хлопця викопали з його могили. Потім він станцював переможний драконячий танок. Олень фиркнув. Вогнян поцікавився, чому той фиркає. Хлопець пожалівся, що цей світ йому геть не подобається.

      - Людям ніколи не подобається світ, в якому вони живуть, - а потім зник. А потім Оленю снилися різні жахіття. Переважно зелено-коричнево-золоті очі.

       Прокинувся Олень геть мокрим. Йому хотілося пити.

       - А, вже прокинувся, - привітався пан Гнатчук. – Вставай. Ми зараз якраз снідатимемо. Хоча, припускаю, що Заправлюди ще довго не вставатимуть. Ну, може донька їхня прийде. Гарна, еге ж?

       - Не знаю, - збрехав Олень. Він не любив, коли незнайомі і знайомі люди розпитували його про його власні почуття.

        - Мабуть, у твоєму столітті були інші ідеали краси, - зітхнув пан Гнатчук та вийшов з помешкання Оленя.

        Після сніданку, всі розбрелися по своїх справах: пані Клава, Огняна та Смок стали шукати або публікувати інформацію в Інтернеті. Пан Гнатчук та пан Костянтин поїхали у дальнє крило: один до хворого, інший на будівництво.

         Заправлюди сіли у інший джип без даху та посадили Оленя на заднє сидіння, поруч із Єфою. Сувора білявка керувала авто, а Славко пояснював, що тут і до чого.

        Тунель був дуже-дуже довгим. Аж таким, що щоб проїхати його весь, треба було користуватися автомобілем. Як пояснили Оленю, іноді тунелем пролітали Дракони, у своєму справжньому обличчі – якщо гібридні Дракони нападали на когось на свіжому повітрі вздовж тунелю.

      Часом у тунелі траплялися дивні засіяні поля. Деякі просто собі стояли, повні зелені, або манюніх паростків. На деяких копирсалися люди.

       - Це - наші теплиці, - повертався до Оленя пан Заправлюд. – Ми тут вирощуємо потроху всього: огірки, редиску, томати, картоплю, горох, квіти, трохи пшениці та льону. Але пшеницю, льон та соняшник ми головно вирощуємо на свіжому повітрі. Щоправда, урожай збираємо не весь. Щоб гібридні Дракони думали, що рослини самі виросли.

     - Якщо ми зберемо врожай  у розмірі 50-70 відсотків, то гібридні Дракони вирішать, що це пташки поклювали зерно, - пояснила відьма. – А ще у нас є курки. Тому, ми завжди маємо свіжі яйця. А от м'ясо дають лише дітям, - зітхнула дівчина. -  А дорослим дають його лише по великих святах. Але я люблю літо – тоді можна виловити рибу.

       - А ще у нас є корови та вівці. Отже, ми маємо молоко і сир, - сказав пан Заправлюд.

       - Вони всі під землею? – Здивувався Олень.

       - Ні, - розсміявся тато Єфи. – Побачиш якось. Ми домовилися із однією пані. Вона робить вигляд, що -  фермерка. Як правило, гібридні Дракони сюди не долітають. Але декілька разів таки зазирали до неї. Їй довелося віддати їм десять корів. Частину корів та овець вона продає на базарі. А частину віддає нам.

       - Наші дітлахи їй допомагають, - пояснила Єфа. – А вона нам допомагає, бо колись давно дідусь врятував її від в’язниці. Дідусь у мене був також юристом, - зітхнула вона. Пані Заправлюд різко загальмувала. – Мамо, не так різко!

       - Вибач. А отут, - сувора білявка вийшла з джипу, - ми виготовляємо наші лляні тканини. Хочеш подивитися?

       Олень нерішуче виліз з авто. Перпендикулярно до тунелю – так само як і хатинки, в яких жили Заправлюди і сам Олень, - знаходився великий майдан, стіни якого були вкриті чимось на кшталт гобеленів. Там стояли ткацькі верстати, за якими сиділи різні пані та… пани. Юні панянки із зацікавленістю розглядали невідомого хлопця. А потім стали перешіптуватися. Хтось почервонів, а хтось засміявся. Олень відчув себе незатишно.

        - Сьогодні моя черга ткати, - повідомила пані Заправлюд Оленя та підійшла до ткацького верстата.

       Тим часом, декілька чоловіків підійшло до Єфи та її тата й перемовлялися із ними, зацікавлено оглядаючи незнайомого хлопця. Олень відчув себе геть чужим тут.

      - Це – Олень, - представив пан Славко. – Він поки що не зовсім вписався у наш світ. Він любить мандрувати часами, - додав тато Єфи. Олень так і не зрозумів, чи це був жарт, образа, чи проста констатація факту.

        Пан Заправлюд всівся за кермо і вони рушили далі. Олень зауважив, що час від час, дах тунелю має залізні непрозорі ворота, поки що десь там, нагорі.

      - Це захисні бар’єри, - пояснила Єфа. – Якщо вороги раптом знайдуть потаємні двері, то ці захисті бар’єри опустяться і решта тунелю буде захищена від вторгнення. Але звичайно, тоді сполучення розірветься. Тому, у кожному відсіку ми маємо запаси харчів.