Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

Розділ 18, в якому проводиться екскурсія

       Олень відчув, що червоніє під здивовано-роздратованими очами: пані Заправлюд, Смока, Огняни, пана Гнатчука, пана Костянтина, пані Клави та Єфи. Особливо Єфи. Лише пан Заправлюд дивився на нього спокійно, але із деякою цікавістю.

       - Чому? – Тихо запитав батько відьми.

       - Тому що… ви всі, мабуть гадаєте, що я бовдур…. Але… але у пана Заправлюда обличчя без шрамів. А людина, яка стільки життів, як ви кажете, врятувала від Драконів, мала б мати безліч шрамів.

       - Він мені подобається, - сказав пан Заправлюд своїй дружині. Білявка лише роздратовано встромила виделку у свій останній гриб. – У мене безліч шрамів, але зараз ти маєш лише повірити мені. Потім, якось я покажу тобі мої шрами. Але вони не на обличчі.

        - Гібридні Дракони бояться зачепити мого татка, - втрутилася Єфа. – Їм наказано доставити його живим до Всеволода. Тож, вони, тобто гібридні Дракони, намагаються його поранити, але не в голову.

       - Бо вони – тупі, - додала пані Заправлюд. – Вони постійно спалюють зайві гектари лісу чи поля, чи парку.

       - А в тулуб потрапити легше, - посміхнувся, але якось сумно, пан Заправлюд. Олень відчув себе дурнем.

       - А чого ви не влаштуєте бунт?

       - Тому що, це нічого не дасть. Гібридні Дракони просто спалять живцем людей. Наше завдання зараз рятувати тих сміливців, які повстали проти вседозволеності гібридних Драконів. А також ми постійно нагадуємо людям про їхні права: проводимо лекції для сміливців, пишемо в Інтернеті та незаконно пролазимо на державні новини.

      - Навіщо? – Оторопів Олень.

      - Тому що, колись Всеволод помре. Він не хоче ні з ким ділитися таємним інгредієнтом, без якого його Дракони перетворюються…

      - На русалку, - кивнув Олень.

      - О, ти вже чув. – Посміхнувся тато Єфи. – А щойно він помре, гібридні Дракони також довго не протягнуть. Отже, у нас буде шанс повернути світ до нормальних взаємовідносин. Але, якщо люди забудуть про свої права, то світ так і залишиться в темних часах.

      - А хіба не легше просто вбити Всеволода? – запитав Олень. Це розв’язання проблеми йому видавалося найпростішим.

       - Ні. Тоді ми станемо, як він. Не можна змінювати світ лише тому, що він не подобається нам. От Всеволоду не подобався наш світ, і він перекроїв його на свій смак.

     - Але ж… але ж… може, я щось неправильно зрозумів. Але ж Дракони, справжні Дракони, підтримують вас. Чому б їм не перебити гібридних?

      - На твою думку, ми просто - наймані вбивці? – поцікавилася ображена Огняна. – У нас із людьми ще з старих-давніх часів договір. Вони не лізуть у наші справи, а ми – у їхні.

      - Але ж ви і так влізли, - розгубився Олень.

      - Не зовсім, - відповів Смок. – Колись ми давали знання людям. Але люди вирішили, що Дракони то - зло і краще мати залізні м’язи, ніж розумні мізки. Тож, ми перетворилися на гори. У кожній країні є свої гори, схили… Одним словом – Дракони, які сплять.

      - В Україні, це відомий Зміїний Вал, - втрутилася Огняна. – Є ще декілька інших місцин.

      - Але з часом, - вів далі Смок. – Люди знову захотіли мати знання. Тож, частина нас пробуджувалася та вирушала до людей – давати знання.

      - Деякі кажуть, - знову втрутилася Огняна, - що Еразм Ротердамський був Драконом. Не можу ані підтвердити, ні спростувати це. Але серед Драконів було справді багато вчених. Ми лише вчили. А потім, деякі з нас, в подобі людини, загинули у двох світових війнах.

       - Це не має логіки, - сказав Олень.

       - Чому? – Ніс у Огняни аж засмикався.

       - Якщо ви не втручаєтеся до справ людей, то чому ви воювали у великих війнах?

       - У людській подобі можна, - відрізала золотаво-руда панна.

       - Але ви й зараз втрутилися, - не здавався Олень. Тим часом, пані Заправлюд кудись вийшла та принесла теплий золотистий напій.

        - Ромашковий чай. Оленю, тобі не здається, що ти занадто допитливий?

         Хлопець почервонів, однак відповів:

         - Здається. Але ж… але ж Дракони могли завадити лиху.

         - Ні, не могли. Ніхто не знав, що лихо набуде таких розмірів. Ні, не так. Дехто знав, але… їм не вірили. А Драконам ризикувати життям заради людства…, - знизала плечима пані Заправлюд, знову всідаючись на свій пуф-крісло та дмухаючи на гарячий напій.

          - Ми вже давно не билися, як Дракони, - спробувала виправдатися Огняна. – До того ж, ми не такі залізні, які ці гібриди. Може, вони й живуть лише п’ять років, бо з заліза.

         - Але наше втручання носить характер захисту, а не нападу, - спробував пояснити Смок. – От, наприклад. Всі знають, що пан Ікс – вбивця. Але ніхто не нападає на нього. Однак, якщо пан Ікс спробує вбити сусіда, то сусіду спробують захистити. Зрозуміло? От і ми так. Ми ні на кого не нападаємо, лише захищаємо.

        - Це дипломатія, - спробувала пояснити пані Клава. – Коли весь цей жах закінчиться, люди знову забудуть про Драконів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍