Читати книгу - "Шпиталь, Олексій Михайлович Волков"

Давай мислити логічно. Через них прокуратура кругом риє. Чи триматиме їх Рябокінь у себе вдома?

— Навряд чи, — засумнівався Хижняк. — Хіба б зовсім дурний був.

— От і я кажу — сховав у місці, яке юридично йому не належить, щоб не звинуватили у крадіжці. Тільки б дізнатися де. Як це зробити? Якби які круті хлопці «наїхали» — він би показав.

— Нема у нас крутих, — зітхнув Хижняк. — Ти ж бачиш, він усім підряд паскудить, а вони терплять. І Костогриз терпить. Давно б уже вигнати мав. До того ж, круті, схоже, вже пробували. Пам’ятаєш, він побитий ходив? Знаєш… є у мене ідея. Ми його… як рибу. На гідну наживку.

— Як це розуміти? — здивувався Ігор.

— А так і розуміти. От, припустімо, щука — серйозна риба. Зубаста, швидка і обережна. Але коли голодна — то можна шмат бляхи з гачком у воду закинути, а вона одразу клац зубами — і вже зловилася, бо їй здається, що то карасик. Бляха блищить — і карасик теж блищить. А скажи комусь некомпетентному, що можна так рибу зловити — він не повірить.

— Доволі образно, — оцінив Цекало. — Тільки як це стосується Рябоконя? Поясни.

— А це серйозна розмова, — широко посміхнувся той. — І без ста грамів тут не розберешся. Давай десь посидимо пару годин. Сьогодні ж Лужний на службі.

Ловити на наживку у цей самий час збиралися і в іншому місці, де навряд чи хтось розбирався у рибальських хитрощах. Коли Люба, виставивши наперед свій живіт, зайшла до сестринської, там уже зібрався весь жіночий персонал вечірньої зміни на чолі з завідувачем.

— О… це що — збори? — здивовано запитала вона. — Щось намічається?

— Намічається, — рішуче промовив Лужний. — Тільки не те, що ти подумала.

— Щось сьогодні тут має статися?

— Так, — відповів завідувач. — Фабіровського збираємось упіймати.

— О! — засміялася Люба. — А я тут до чого? Он, Хижняка з Цекалом покличте, нехай ловлять. Вони молоді, спритні.

— А вони ловитимуть, — запевнив її Вадим. — Просто… приманка потрібна. Хочемо, щоб ти погодилася.

— Я?! — у Люби мало не відняло мову. — На шостому місяці вагітності?! Хочете, щоб я тут вродила? Ви що — бажаєте пологи приймати?

— Заспокойся, Любо, — посміхнувся Вадим. — Привид не справжній, тому тобі нічого не загрожує. Ти й так його щодня бачиш, тож нічим не ризикуєш.

— Але чому саме я? — не могла заспокоїтися вона.

— Чужих не проситимемо. А ти в нас така апетитна.

Комплімент вирішив справу і, пошепотівшись, колектив почав готуватися. Коли Штунда прямував подвір’ям із порожнім відром до дверей корпусу, нагорі його вже чекала грізна повновида жінка із наготовленим рушником та тирадами про брудні черевики та відсутність бахіл.

«Щука», на яку влаштували полювання Хижняк і Цекало, виявилася винахідливішою, аніж можна було чекати. Власне, якщо розібратися, це не була хижа риба взагалі. Заробітчани, які їздять до Португалії, розповідали, що у великих містах, де водойми надзвичайно забруднені, вивели якийсь спеціальний вид риби, яка швидко росте, поїдаючи різний непотріб, і не гребує навіть туалетним папером та пластмасовими пляшками. Того й смердюча та непридатна до вживання.

Рябокінь ішов територією так швидко, наскільки дозволяли зайва вага, розтоптані черевики та підступні думки, мацаючи у кишені відвологлу від пальців п’ятдесятку, зароблену пошуками в архіві минулорічної історії хвороби, яка «кров з носу» була потрібна тітці з Манівців для оформлення довідки. У подібних випадках папери завжди шукалися доти, доки клієнт не ліз у кишеню або не йшов до головного лікаря. Сьогодні розвиток подій виявився вдалим, і в голові в нього швидко складався кістяк заяви, яку не один місяць збирався послати до галузевого міністерства, а заразом ще до прокуратури та обласної санстанції. Друга рука правдоборця стискала в іншій кишені затерту фотокамеру-мильницю.

Біля приймального відділення крок його сповільнився і, не надто ховаючись, але й не виставляючи себе напоказ, Рябокінь витяг камеру. Зум пристрою був слабенький, тому довелося підійти ближче. З дверей приймального відділення вийшла санітарка з каструлею. Бурко, що терпляче чекав, підвівся з місця, метляючи хвостом, і затанцював біля неї. Жінка примовляла, наливаючи у миску. Пес голосно зацямкав, а Рябокінь добросовісно відзняв увесь процес. Думка, що скаргу варто спрямувати ще й до РНБО, виникла напрочуд доречно. Адже підгодовуючи бродячих псів на території лікарні, персонал, нехтуючи досвідом боротьби з холерою, сприяв розповсюдженню особливо небезпечних інфекцій, а це вже загрожувало надзвичайною ситуацією у державному масштабі.

До приймального під’їхала машина. Батьки вивели дівчинку з замотаною рукою і пішли до входу. Облишивши їжу, Бурко замолов хвостом і до них.

— Бачиш, який собачка гарний, — сказала жінка. — Машини охороняє. Завтра, як приїдемо, дамо йому хлібчика. Ходи, доню.

Кадри виходили без перебільшення вдалі. Ще можна буде написати до Комітету захисту прав дітей. Люди дітей сюди приводять, а головлікар розвів на території антисанітарію. Слава Богу, різних установ у країні не бракувало.

Та складаючи геніальні плани, Рябокінь не міг навіть уявити, що у цей момент хтось слідкує за ним самим. Тому й не виникло жодної підозри, коли, обходячи корпус, почув розмову невідомого по телефону. Чоловік у чорній футболці стояв спиною, тому й виявився легкою здобиччю.

— Ну, я не знаю, що робити, — обурювався незнайомець. — Цей доктор Хижняк взагалі знахабнів — за нещасну довідку сто баксів просить!

Рябокінь завмер на місці, ховаючись за кущі. Хірургічна служба й без того була однією з його найулюбленіших тем. Тут п’ятдесят гривень спробуй зароби, а вони беруть такі грубі гроші!

— Що, кажеш, дати? — продовжував чоловік. — Може де дешевше знаєш? Ну, як скажеш. Однаково нема вибору. Та он, чекаю, казав у приймальне зараз прийде. У перев’язочній поговоримо.

Рябокінь діяв блискавично. Проминувши санпропускник, де на нього не звернули особливої уваги, він пробіг порожнім коридором і штовхнув двері перев’язочної, які ніколи не зачинялися. Перевіривши пам'ять апарата, увімкнув функцію диктофона і накрив пристрій серветкою, влаштувавши його посередині під стінкою шафи. Готово.

Усе зайняло пару хвилин, і він зник з поля зору. Якщо запис вийде, він матиме конкретні факти. Адже насамперед головний лікар винен у тому, що його підлеглі беруть хабарі, то ж це гарний привід зняти його і призначити людину, яка здатна навести справжній порядок.

Хижняк не затримався. Ще б пак. За сто баксів він би й сам покинув дрібні справи. Щоправда, хірург ішов не сам. Отже, спочатку говоритиме з тим, кого привів. Як довго? Чи не забракне пам’яті в апараті?

Залишалося трохи потерпіти. Відчувши незрозумілий дискомфорт попід халатом, Рябокінь запхав руку і потер по ребрах. Вочевидь, камінь,