Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

- Власне, я так і подумав, коли наважився тебе провідати, - перебив його Віко, чий вигляд красномовно висловлював прикру для пана Альмасіо втому від гучних промов. - Не те що б я боявся смерті, але приходити сюди, розраховуючи лише на подібний результат, я б не став, саме з тих міркувань, що були тобою висловлені. Однак я знаю те, чого не відає поки що мій батько. Ти збирався почати з ним війну ще восени, задумавши моє вбивство. Він же думає, що ти ще деякий час будеш збирати сили, хоч і чує недобре. Убивство понтифіка - гарний початок повстання проти Брана, але свій шанс ти проґавив, і не думаю, що всерйоз розраховуєш повторити цю спробу.

- Чи не думаєш ти, що я зараз розповім тобі в подробицях, як буду діяти? - кинув Ремо.

- Мене це не надто цікавить, - розвів руками Віко, так само демонструючи безтурботність, яка неабияк дратувала пана Альмасіо. - Я нічого не тямлю в інтригах. Але навіть мені зрозуміло, що місце понтифіка відіграє певну й важливу роль під час переділу влади. Недарма ж ти хотів почати із замаху на моє життя - хоч я і нікчемний сам по собі, як ти правильно зауважив. Поки на вулицях одні добрі люди вбивали б інших, відпрацьовуючи золото, заплачене їм нашими сім'ями, у тиші храму кардинали б вирішували, хто стане новим намісником бога на землі. Якби ти зумів отримати це місце для Орсо, на руках у тебе опинився б козир. Влада понтифіка символічна, але під час війни символи стають особливо важливими...

- Поки що ти не сказав зовсім нічого такого, чого я не знав би, Брана.

- Отже, ти зі мною згоден, - хмикнув Віко. - І тому ти маєш гідно оцінити мою пропозицію. Я продам тобі місце понтифіка.

Я здивовано переводила погляд зі свого чоловіка на Віко, намагаючись зрозуміти, чи правильно я розчула. Продати місце понтифіка? Чи можливо це? Хто визнає таку угоду дійсною? Але вираз обличчя Ремо свідчив про те, що він не вважав слова Віко повною маячнею, як і я. Тишу порушив голос Орсо.

- Востаннє тіару продавали понад сто років тому, і Даріан Кане, який купив її, залишався понтифіком лише кілька років, після чого король визнав подібну угоду ганебною й анулював...

- Де зараз знайти такого короля? - Віко так само продовжував безтурботно посміхатися, що в поєднанні з його понівеченим обличчям виглядало лякаюче. - Та й за кілька років за розумного підходу можна встигнути чимало. Чи не так, Орсо? Що говорить історія? Скільки імен понтифіків залишилися вписаними в неї, незважаючи на те, що тіару їм довелося носити не більше року-двох? До того ж, купивши в мене тіару, ви отримуєте додаткову вигоду...

- І яку ж? - Ремо намагався зберігати байдужий вигляд, але не можна було не зрозуміти, що пропозиція Віко його зацікавила.

- Ганьба сім'ї Брана, чий син скоїв мерзенний вчинок, - відповів Віко. - Я був негідним понтифіком, що викликав гнів і презирство всієї Іллірії. Але якщо я продам своє місце, то це остаточно занапастить честь моєї родини і заплямує саме наше прізвище. Після такого ніхто не наважиться виправдовувати Брана, за яких святу віру було настільки сильно зневажено.

- Ти зважишся на подібне? - у голосі пана Альмасіо звучала недовіра, змішана з огидою.

- Уже наважився, - без зволікання відгукнувся Віко і дістав із сумки сувій. - Тут описано всю угоду в подробицях, поставлено мій підпис і навіть стоїть печатка понтифіка. Я продаю тіару Орсо, натомість прошу зовсім небагато...

Я, озирнувшись на Орсо, що стояв за моєю спиною, побачила, як він мимоволі подався вперед, не зводячи жадібного погляду із сувою. Обличчя Ремо теж немов осяялося, але похмурим темним полум'ям.

- І ти прийшов у мій дім із цим документом?.. - повільно і з розстановкою вимовив він. - Поясни-но, що завадить мені зараз тебе вбити з неприхованим задоволенням і залишити цю купчу собі?..

Віко зітхнув, немов досадуючи на те, що доводиться пояснювати очевидні речі.

- Якщо мене вб'ють, моя сім'я одразу заявить, що цей документ - підробка, і оскаржить його. Договір укладався без присутності неупереджених свідків. Поки ви будете сперечатися, Іллірія перебуватиме в розгубленості. А ось якщо я втечу, та ще й із чужою дружиною, то ганьба Брана буде очевидною. Видати живого за мертвого складно, але можливо. Мертвий же прикинутися живим ніяк не зможе. Я не буду ретельно ховатися перший час, щоб слава про мою втечу поширилася якомога ширше. Новини в Південних землях розходяться швидко, і незабаром усі знатимуть, що Брана шукають своє прокляте породження, щоб покарати за зраду. Убивши ж мене, ти, хоч і здійсниш своє бажання, але до влади прийдеш через злочин. Орсо, будь ласкавим і підкажи - чи довго утримувалися на троні королі й понтифіки, які вбивали своїх попередників? Навіть не надто шанованих у народі?..

Орсо кинув на Віко злісний погляд, вірно розчувши в останніх словах глузування. Мабуть, надзвичайний інтерес спадкоємця Альмасіо до історії був відомий в Іллірії.

На обличчі пана Альмасіо відбивалася важка душевна боротьба. Сувій у руках Віко і справді був для нього важливим.

- Отже, - нарешті вимовив він низьким і хрипким голосом, - ти віддаєш Орсо тіару, а натомість просиш...

- Годе, - відповів Віко після невеликої паузи. - На додачу до цього - три дні фори і триста золотих. Мене, звісно ж, шукатимуть мої родичі, і мені хотілося б, щоб ти хоч ненадовго залишив мене в спокої.

Навіть мені, яка бачила пана Ремо в найрізноманітнішому настрої, не вдалося зрозуміти, до якого рішення він схилявся в ту хвилину. Мій чоловік завжди чудово тримав себе в руках, але зараз риси його обличчя раз у раз ледь помітно спотворювалися, наче їх торкалася легка судома - це красномовно свідчило про те, наскільки сильними були його сумніви.

- Отже, ти втечеш, Вікензо, - промовив він, сплітаючи тремтячі пальці рук. - І підпишеш тим самим собі смертний вирок. Рагірро Брана ніколи не пробачить тобі такої зради, і все твоє життя перетвориться на боягузливу втечу, пошук темної й брудної щілини, куди можна забитися... Що ж, це тобі підходить. Але не втримаюся від пари-трійки запитань перед тим, як озвучити своє рішення. Ти, Віко, сам визнавав, що Гоеділь тебе не кохає, і я, як не дивно, переконався в цьому. Незадовго до твого приходу вона відкрито зізналася мені, що ти в її очах стоїш вище за мене лише тому, що вона знає: у тебе не вистачить сил чинити їй перешкоди на шляху до свободи, про яку вона так часто говорить. Тобто вона покине тебе тієї ж миті, щойно перестане відчувати в тобі потребу, і станеться це тим швидше, що сумлінніше ти будеш рятувати мою брехливу дружину. Ну, хіба я не правий, Годе?.. Відповідай!