Читати книгу - "Вушко голки"

Люсі наставила на нього рушницю, тримаючи дуло лівою рукою, а приклад правою біля стегна. Палець лежав на спусковому гачку.

— Я тебе вб'ю! — крикнула вона.

— Люсі, не роби дурниць, — м'яко мовив Фабер. — Хіба ти зможеш зробити мені боляче? Після усього того, що ми робили разом? Хіба ми не кохаємо одне одного? Хоча б трошечки?

Це неможливо було заперечувати. Вона була переконана, що не може закохатися в нього, але щось між ними все ж таки було. Ні, не кохання, але щось схоже.

— Сьогодні вдень ти ж уже знала правду, — продовжив він. До нього залишилося усього тридцять ярдів. — Але тобі це не заважало, правда ж?

І це правда. На мить із пам'яті, наче фотокартка, сплило: вона сидить верхи на ньому й притискає його руки до своїх грудей... Так, тепер зрозуміло, чого він домагається.

— Люсі, ми щось придумаємо, ми зможемо знайти вихід...

Палець натиснув на гачок.

Звук пострілу заполонив усе навколо. Рушниця стрибнула в її руках, наче жива, і приклад боляче вдарив стегно. Від шоку руки Люсі майже впустили зброю — жінка й гадки не мала, що постріл такий гучний і сильний. Вуха на мить заклало.

Куля пройшла високо над головою Фабера — він пригнувся і зиґзаґами кинувся назад до машини. Люсі хотіла вистрелити ще раз, але вчасно зрозуміла, що якщо вона випустить обидві кулі зараз, то чоловіка вже ніщо не спинить.

Тим часом Фабер стрибнув у машину і швидко з'їхав униз із пагорба.

Люсі знала, що він повернеться. Але раптом її охопила якась дивна радість, майже щастя. Вона виграла перший бій, вона налякала його! А вона ж жінка!

На жаль, рано чи пізно чоловік знову повернеться.

У неї є переваги: будинок і зброя. І є час підготуватися. Треба ретельно підготуватися до наступного разу, бо він уже не буде діяти так нахабно, а спробує атакувати раптово.

Принаймні Люсі сподівалася, що він дочекається сутінків — а це дасть їй чимало часу. По-перше, треба зарядити рушницю.

Том усе тримав на кухні, тому саме там жінка заходилася шукати патрони. У нього теж була рушниця — така сама. Це вона пам'ятала точно, бо колись давно Девід уважно вивчив Томову рушницю й потім замовив собі таку ж. Вони часто довго розмовляли про зброю та всіляке таке.

Патрони й Томова рушниця знайшлися швидко. Усе це Люсі склала на столі в кухні. Це нескладна зброя — не повинна бути складною. Жінки не вміють користуватися рушницями скоріше через забобони, а не через якусь надскладну їхню конструкцію.

Люсі взяла Девідову рушницю і, тримаючи дулом від себе, повільно переламала її, відкриваючи набійник. Потім уважно роздивилася, як це працює, і спробувала ще декілька разів. Дуже проста система.

Зарядивши обидві рушниці, жінка вирішила про всяк випадок перевірити, чи все зробила правильно. Націливши дуло на стіну, вона натисла на гачок. Рушниця бахнула, зі стіни з'їхав великий шмат шпаклювання, на стегні вискочив новий синець, вуха знову заклало — усе спрацювало як слід. Вона озброєна. Треба тільки запам'ятати, що тиснути на гачок варто повільно, бо інакше рушниця смикається, й куля летить повз ціль. Мабуть, саме таким речам чоловіків навчають в армії.

Так, наступне завдання — ускладнити вхід у дім.

На дверях тут не було замків: якщо на цьому острові щось і вкрадуть з дому, то винним у цьому може бути лише мешканець другого будинку. У ящику з інструментами відшукалася чудова гостра сокира, й Люсі заходилася відрубувати перила сходів.

Майже відразу руки почало пекти, але вже за п'ять хвилин у неї з'явилося шість коротких міцних дубових дощок. У тому ж ящику з інструментами були цвяхи та молоток, ними Люсі забила обидвоє дверей — передні й задні, по три дошки на кожні (і по чотири цвяхи на кожну дошку). Молоток був до болю важкий — жінка й не здогадувалася, що це так виснажливо. Але своєї справи Люсі все одно не кинула.

Тими ж новенькими чотиридюймовими цвяхами вона заколотила рами вікон. Нарешті Люсі зрозуміла, навіщо чоловіки беруть цвяхи до рота: раніше вона й не здогадувалася, що для роботи потрібні обидві руки, а в кишені цвяхи відразу починають колоти шкіру.

Закінчила жінка лише тоді, коли впали сутінки. Світло запалювати не стала. Звісно, він усе одно зможе зайти в будинок — але тепер він не зможе зробити цього тихо. А коли він видасть себе шумом, Люсі скористається рушницею. З обома рушницями жінка піднялася нагору. Джо й досі спав на Томовому ліжку, загорнувшись у свою ковдру. Люсі чиркнула сірником, щоб глянути на нього: колір обличчя нормальний, температура наче теж, дихає рівно.

— Спи, синку, не треба поки що прокидатися, — прошепотіла вона.

Раптовий сплеск ніжності до сина тільки посилив ненависть до Генрі. Якийсь час вона нервово обходила будинок і виглядала у вікна. Собака всюди ходив слідом за нею. Із собою Люсі брала лише одну рушницю — друга залишалася нагорі біля сходів. Про всяк випадок на пояс штанів жінка повісила сокиру.

Згодом Люсі згадала про радіо й ще кілька разів відправила сигнал SOS. Звісно, перевірити, чи слухає її хтось, вона не могла — як не могла й дізнатися, чи працює станція взагалі. Більше нічого з азбуки Морзе вона не знала, тож ніяких подробиць повідомити не могла.

А хіба старий Том знав азбуку Морзе? Звісно ж ні! Десь тут має бути книжка! Якби тільки Люсі могла хоч комусь повідомити про те, що тут відбувається! У світлі сірників жінка обшукала весь будинок (лякаючись кожного разу, коли проходила повз вікно на першому поверсі), але нічого так і не знайшла. Виходить, старий таки знав азбуку Морзе.

Хоча, може, вона й не була йому потрібна? Том мав повідомити про ворожий літак, а таке можна передавати й без коду. Як там Девід казав? En clair[62], здається. Люсі повернулася у спальню й уважно оглянула радіопередавач. Збоку, за головним корпусом, лежав мікрофон. Так... Якщо вона може говорити просто голосом — значить, може й слухати! Як же їй захотілося почути голос нормальної людини!

Жінка взяла мікрофон і почала крутити різні ручки. Раптом Боб загарчав.

Люсі простягла руки до собаки..

— Що таке, хлопчику?

Знов низьке гарчання. Рука відчула, як вуха стали сторчма. Стало неймовірно страшно — уся її впевненість, яку їй раніше надавали зброя, вправи з молотком і сокирою, щезла з гарчанням пса.