Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

надзвичайний хакер. Він знав, що вона — не схожа на інших, замкнута жінка, яка не любить розповідати про себе і не має довіри до влади.

Він знав, що вона здатна застосовувати грубе насильство. Завдяки цьому він залишився живий.

Але він навіть не підозрював про те, що вона визнана недієздатною і перебуває під опікою і що замолоду вона лежала в психлікарні.

Треба було вибирати, на чиєму він боці.

Просидівши за північ, він врешті-решт вирішив, що всупереч думці поліції відмовляється вірити в те, що Лісбет убила Даґа й Міа. Принаймні, він зобов’язаний вислухати її, перш ніж судити.

Він і сам не знав, о котрій годині йому нарешті вдалося заснути, але о пів на п’яту ранку прокинувся на дивані. Перебравшись у спальню, він миттю заснув знову.

Розділ 16

Страсна п’ятниця, 25 березня — передвеликодня субота, 26 березня

Малін Ерікссон зручніше відкинулася на спинку дивана і поклала ноги на столик, але відразу ж похопилася, що вона не у себе вдома, а у вітальні Мікаеля Блумквіста, і спустила їх додолу. Мікаель добродушно усміхнувся:

— Не соромся. Розслабся і будь як дома.

Вона теж усміхнулась йому і знову поклала ноги на столик.

У п’ятницю Мікаель перевіз усі копії паперів, що залишилися після Даґа, з редакції «Міленіуму» до своєї квартири і розіклав матеріали купками на підлозі. В суботу вони з Малін присвятили вісім годин тому, щоб ретельно перевірити всю електронну пошту, всі записи, короткі замітки в блокноті, а головне — весь текст майбутньої книги.

Вранці Мікаеля відвідала його сестра Анніка Джанніні. Вона захопила з собою вечірні газети з останніми зведеннями і великою паспортною фотографією Лісбет Саландер на першій сторінці. Одна газета наголошувала на фактичному боці справи:

РОЗШУКУЄТЬСЯ

ЗА ПІДОЗРОЮ В ТРЬОХ УБИВСТВАХ

Інша ж підсипала перцю:

ПОЛІЦІЯ ЛОВИТЬ

ПСИХІЧНО ХВОРУ ВБИВЦЮ-МАНІЯЧКУ

Вони проговорили годину, за яку Мікаель пояснював, яке відношення він має до Лісбет Саландер і чому не вірить у її винність. Наостанок він запитав сестру, чи не погодиться вона представляти інтереси Лісбет Саландер, якщо ту зловить поліція.

— Мені вже доводилося захищати жінок у справах про насильство і побиття, але захист підозрюваних у вбивстві — не моя спеціальність, — відповіла Анніка.

— Ти найкмітливіший адвокат з усіх, кого я знаю, а Лісбет дуже потрібний буде захисник, на якого вона могла б покластися. Думаю, що вона погодиться з твоєю кандидатурою.

Анніка Джанніні трохи поміркувала, але погодилася, якщо виникне потреба, обговорити це питання з Лісбет Саландер, хоча і без особливої певності.

О першій годині пополудні в суботу зателефонувала інспектор кримінальної поліції Соня Мудіґ і попросила дозволу зайти по сумку, що належала Лісбет Саландер. Очевидно, поліція відкрила і прочитала його лист до Лісбет, що його він відправив на її адресу на Лундаґатан.

Соня прибула вже за двадцять хвилин, і Мікаель запропонував їй і Малін влаштовуватися за обіднім столом у вітальні, а сам пішов на кухню по сумку, яка стояла на полиці біля мікрохвильовки. Трохи подумавши, він відкрив сумку і вийняв з неї молоток і газовий балончик. Звичайно, це називається приховуванням речових доказів, адже балончик зі сльозоточивим газом вважався зброєю, і його незаконне зберігання могло спричинитися до покарання. Молоток же, без сумніву, мав стати підкріпленням тієї думки, що Лісбет схильна до застосування насильства. А це нам ні до чого, вирішив Мікаель.

Він запропонував Соні Мудіґ випити кави.

— Можна мені поставити вам кілька запитань? — спитала вона.

— Будь ласка.

— У листі до Саландер, який ми виявили на Лундаґатан, ви пишете, що ви перед нею в боргу. Що ви хотіли цим сказати?

— Лісбет Саландер зробила мені велику послугу.

— Про що йдеться?

— Це була послуга цілком приватного характеру, тож я не збираюся про неї розповідати.

Соня Мудіґ уважно подивилась на нього:

— Зараз ми розслідуємо вбивство.

— І я сподіваюся, що ви якнайшвидше зловите того мерзотника, котрий убив Даґа і Міа.

— Ви не вірите у винність Саландер?

— Ні.

— Хто, по-вашому, міг убити цих людей?

— Я не знаю. Але Даґ Свенссон збирався викрити і назвати поіменно багатьох людей, яким було що втрачати. Хтось із них, можливо, і скоїв ці вбивства.

— А навіщо було цій людині вбивати адвоката Нільса Б’юрмана?

— Цього я не знаю. Поки що не знаю.

Він дивився на неї, не відводячи очей. Соня Мудіґ усміхнулася. Бона знала, що його жартома називали Калле Блумквістом,[53] і зараз зрозуміла чому.

— Але ви маєте намір у цьому розібратися?

— Якщо зумію. Можете переказати це Бубланськи.

— Перекажу. А якщо Лісбет Саландер дасть про себе знати, то, сподіваюся, ви нас про це повідомите?

— Я не розраховую, що вона дасть про себе знати і зізнається в убивстві, але якщо це трапиться, то обіцяю, що постараюся зі свого боку вмовити її добровільно прийти до поліції. В цьому разі я допоможу їй усім, чим зможу, адже їй дуже знадобиться друг.

— А якщо вона скаже, що невинна?

— Тоді сподіваюся, що вона зможе пролити світло на те, що сталося.

— Пане Блумквісте, між нами і, будь ласка, не ображайтеся: я сподіваюся, ви розумієте, що Лісбет Саландер буде заарештована, і не накоїте ніяких дурниць, якщо вона зв’яжеться з вами. Якщо ж ви помиляєтеся і вона все-таки винна, до цієї ситуації потрібно поставитися з усією серйозністю, інакше це загрожує смертельною небезпекою.

Мікаель хитнув головою.

— Маю надію, що нам не доведеться встановлювати за вами стеження. Ви розумієте, що сприяння особі, оголошеній у розшук, є порушенням закону? В цьому разі передбачено покарання за переховування злочинця.

— А я маю надію, що ви знайдете кілька хвилин, щоб поміркувати над тим, чи немає якоїсь іншої кандидатури у винуватці злочину.

— Ми над цим поміркуємо. Наступне запитання: чи не знаєте ви, яким комп’ютером користувався для роботи Даґ Свенссон?

— У нього був старий Мас і Вооk-п’ятсот, білий, з екраном у чотирнадцять дюймів. На вигляд такий же, як мій ноутбук, але з екраном більшого розміру.

— Ви не знаєте, де зберігався його ноутбук?

— Даґ носив його в чорній сумці. Думаю, що він має бути у нього вдома.

— Там його немає. Чи не міг він залишити його на роботі?

— Ні. Я оглядав письмовий стіл Даґа, і там його не було.

Вони помовчали.

— Чи можу я з цього зробити висновок, що комп’ютер Даґа Свенссона зник? — спитав нарешті Мікаель.

До восьмої години вечора Мікаель і Малін склали досить довгенький список осіб, у яких теоретично міг бути мотив