Читати книгу - "Незнайко на Місяці"

Знайко. — Це або якийсь дурний жарт, або чийсь зухвалий вибрик, вчинений з незрозумілою для мене метою. Всі ви повинні подати нам допомогу і включитися в розшуки ракети. Ми пропонуємо кожному з вас розпитати у населення, чи не бачив хто вночі чогось підозрілого й чи не має хто якихось відомостей про те, де тепер ракета. Про наслідки опиту прошу повідомити негайно в штаб розшуку, який міститься в будинку Фуксії та Рибки.

Весь ранок коротульки тільки те й робили, що ходили по місту й розпитували один одного, чи не бачив хто вночі чогось підозрілого. Але вночі всі спали, отож ніхто нічого не бачив і не чув. Так усі ці розпити ні до чого й не привели.

Десь опівдні, одначе, надійшла інша новина: зник Незнайко. Скільки шукали, його ніде не було. А згодом стало відомо, що зник і Пончик.

Як тільки Знайкові сказали про це, він одразу догадався, що сталося.

— Все ясно! — закричав він, хапаючись за голову. — Без сумніву, ці два шалапути залізли вночі в ракету й самовільно вирушили в політ!

У цей час у штаб розшуків прийшов астроном Скелко й розповів, що вночі він, як звичайно, заліз на дах свого будинку спостерігати в телескоп зорі й несподівано помітив на небі якесь космічне тіло, що швидко зникло за горизонтом. Одначе він устиг роздивитися, що то була ракета. Спершу він думав, що то була якась чужа ракета, й тому нікому нічого не сказав, але тепер він усе ретельно обдумав і дійшов висновку, що то була наша ракета, тобто та ракета, на якій Знайко і його друзі збиралися летіти на Місяць.

Слідом за Скелком у штаб прийшов коротулька Рогалик. Він теж сказав, що прокинувся вночі й випадково бачив у вікно, як ці два суб'єкти (тобто Незнайко з Пончиком) пробирались вулицею в напрямку Космічного містечка.

Тепер уже ніхто не сумнівався, що Незнайко й Пончик вирушили на Місяць. Знайко ладен був рвати на собі волосся з досади.

— І хто міг подумати, що таке трапиться! — побивався він. — Правда, від Незнайка можна було сподіватися всякої капості, але від Пончика я нічого такого не ждав.

— Але вони, можливо, зробили це ненароком? — сказала Рибка.

— Як же, «ненароком»! — в'їдливо усміхнувся Знайко. — По-вашому, встали вночі, так, щоб ніхто не бачив, і ненароком залізли в ракету?

— Ні, в ракету вони, безперечно, залізли навмисне, — погодилась Рибка. — А кнопку, певно, натиснули ненароком або жартома. Досить було натиснути кнопку, щоб ракета почала свій політ до Місяця.

— Тепер важко сказати, як це там у них вийшло, тільки за такі жарти я не знаю що зробив би! — гарячкував Знайко.

— Що ж тепер буде з Незнайком і Пончиком? — питали коротульки.

— Відомо що! — сердито бурчав Знайко. — Полетять на Місяць. Чи ви думаєте, що ракета поверне заради них назад? Де ж пак!

— А що вони робитимуть на Місяці? Там же нема повітря, — турбувалися коротульки.

— А нехай роблять, що хочуть! — роздратовано відповідав Знайко. — Самі винні! Не треба було лізти, куди не просять!

— Хіба це гарно так казати? — з докором мовила Фуксія. — Вони зробили помилку й потрапили в біду. Не можна ж залишати їх у біді! Ми повинні допомогти їм.

— Що ж ми можемо зробити? — спитав Знайко. — Летіти їм навздогін? А на чому, дозвольте спитати?

— Ну, треба зробити другу ракету, — сказала Рибка.

— Це не так просто, — відповів Знайко. — Адже приладу невагомості у нас тепер нема. Доведеться будувати багатоступінчасту ракету, яка могла б подолати силу земного тяжіння.

Знайко мав рацію. Щоб подолати силу земного тяжіння, ракета мала б набути початкову швидкість близько дванадцяти кілометрів на секунду, а щоб розвинути таку величезну швидкість, потрібна була така кількість реактивного пального, яка в багато разів перевищувала б вагу самої ракети. У зв'язку з цим космічний корабель доводилось робити багатоступінчастим, тобто з кількох з'єднаних між собою ракет. Перша, найбільша ракета, була вщерть заповнена пальним. До неї приєднувалась друга ракета, яка теж була заповнена пальним. До другої приєднувалась третя така ж ракета. Нарешті йшла ракета, в якій, крім запасів пального, містились різна апаратура, прилади керування, запаси харчів і самі мандрівники.

При запуску такого багатоступінчастого космічного корабля в роботу спочатку включалася перша ракета, але як тільки все пальне в ній вигоряло, вона відокремлювалась од корабля і працювати починала друга ракета. Тепер вага корабля була менша, і швидкість його зростала. Тільки-но кінчалось пальне у другій ракеті, вона теж відокремлювалась од корабля і падала вниз. Корабель ставав іще легшим. У роботу включалася третя ракета. Таким чином поступово досягалася швидкість, достатня для того, щоб останній ступінь корабля долетів до Місяця за інерцією, тобто з вимкнутим реактивним двигуном. А досить значний запас пального в останньому ступені був потрібен для маневрування та гальмування корабля при посадці на Місяць, і для повернення на Землю.

Хоч яке важке було б завдання, Знайко, Фуксія і Рибка, а також професор Зірочка одразу ж заходилися проектувати міжпланетний корабель. Вони не спали цілу ніч, і на ранок космічний корабель був спроектований, але, звісно, тільки в чорновому варіанті, тобто у формі начерка чи ескіза олівцем. За пропозицією Зірочки корабель був розрахований на дванадцять мандрівників. Розраховувати його на більшу кількість космонавтів не можна було — адже це збільшило б вагу останнього ступеня, бо всередині його мало лишитись місце не тільки для пасажирів, а й для місячного каменя, запаси якого конче треба було доставити на Землю при поверненні з Місяця.

За пропозицією Знайка останній ступінь ракети повинен був мати подвійне керування, а саме: керування для польотів в умовах вагомості й керування для польотів у стані невагомості. Знайко сподівався, що, прибувши на Місяць, вони знайдуть десь у печері поклади місячного каменю. А маючи хоч невеличкий шматочок цього каменя, неважко буде зробити прилад невагомості, що дуже полегшить польоти ракети навколо Місяця і пошуки Незнайка та Пончика.

Закінчивши роботу над ескізом, Фуксія і Рибка одразу ж пішли в Наукове містечко. Там до роботи взялася ціла група інженерів-конструкторів, які почали виконувати докладні креслення окремих вузлів ракети. Креслення ці одразу відсилали на різні заводи для виготовлення окремих відливок, поковок, штамповок, а також різної апаратури для керування космічним кораблем.

Загальний нагляд за виконанням усіх деталей Фуксія і Рибка доручили інженерові Клепці. На своєму швидкохідному автомобілі, що стрибав, плавав і пірнав, він гасав по всьому Сонячному місті як навіжений, і встигав скрізь, де потрібна була його присутність. У цьому відношенні Клепка був,