Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

військовим шляхом, а по-друге, майже все європейське співтовариство націй, НАТО і ЄС в умовах блокади, в якій опинилася Рада Безпеки, а також з огляду на регіональний консенсус, висловилися за військове втручання в європейську країну. Найбільший регіональний консенсус міг цілком стати заміною заблокованої Ради Безпеки, хай це неминуче і ставило під сумнів принцип. Аналогічна ситуація складалась і з першим питанням. Той-таки запропонований Кофі Аннаном «історичний пакт» між багатими і бідними країнами став би чудовим інструментом для вдосконалення так званого «управління» у багатьох країнах Півдня, якби багаті країни Півночі сприйняли по-справжньому серйозно частину своїх зобов'язань. Пропозиція Аннана могла б істотно збільшити частку демократій та правових держав в Організації Об'єднаних Націй. Насправді Кофі Аннан запропонував не що інше, як реалізацію плану Маршалла на глобальному рівні в умовах XXI століття. Утім, це дало б і мірку, що її можна було прикладати до дій сучасних державців, і залишається відкритим питання, слід триматися цієї моделі «Великої Генерації», чи ні.

Хоча питання інституційної реформи Організації Об'єднаних Націй і передусім розширення Ради Безпеки за рахунок нових постійних і непостійних членів стоїть на передньому плані, та підхід до реформи спирається, по суті, на політичне прецедентне рішення, що матиме першорядне значення для колективної безпеки та політичне потрактування глобалізації в XXI столітті, а саме на глобальний баланс інтересів багатих і бідних: «Варто відновити в пам'яті умови цього історичного договору. На кожній розвитковій країні лежить головна відповідальність за її власний розвиток — у плані підвищення ефективності управління, боротьби з корупцією, а також здійснення необхідної політики та інвестицій, які б забезпечували відповідний розвиток приватного сектора, економічного зростання, оптимально використовували б до решти наявні внутрішні ресурси, а також фінансували національні стратегії розвитку. Розвинені країни зі свого боку стверджують, що розвиткові країни, пристаючи на прозорі, достовірні й відповідно зважені стратегії розвитку, дістануть усю необхідну допомогу в формі збільшення допомоги на цілі розвитку, більш орієнтованої на розвиток системи торгівлі, а також ширшого і глибшого зменшення тягаря заборгованості. Все це обіцяно, проте виконувати свою обіцянку ніхто не квапиться»[251].

Політичні та правові роз'яснення щодо правомірності застосування насильства і військового втручання, обов'язкове визначення та стратегія боротьби з тероризмом і дієвого запобігання розповсюдженню зброї масового знищення має, певна річ, велике значення. А проте в цьому «історичному договорі» між багатими і бідними країнами йдеться про одне з найважливіших, ба більше — основних питань майбутнього. Безпека через співпрацю, безпека через участь і безпека через перетворення, через усеосяжну модернізацію та демократизацію — так звучить формула безпеки, що лежить в основі реформаторських устремлінь Організації Об'єднаних Націй. Питання вже не в тому, чи дійде до цієї реформи, — як-не-як відновлена й зміцнена Організація Об'єднаних Націй є необхідною умовою для миру в усьому світі, — проте виключно в тому, коли ж вона настане. І це питання аж ніяк не назвеш несуттєвим, адже у такий спосіб вирішуватиметься, чи світове співтовариство і його основні дійові особи та регіональні групи наразі, з раціонального розуміння її необхідності, просуватимуть уперед цю реформу, або ж ця реформа почнеться тільки після чергового негативного досвіду, криз і конфліктів[252].

Проблеми, пов'язані з новою міжнародною системою у глобалізованому світі, принаймні в першій половині XXI століття, можна назвати вже сьогодні. Перша — це боротьба з новим тоталітаризмом в особі джихад-тероризму, друга — це залагодження вельми небезпечних регіональних конфліктів. По-третє, слід згадати про відбудову зруйнованих держав і цілих зруйнованих регіонів, які в іншому випадку можуть перетворитися на вогнища нового тероризму. Четверта — запобігання розповсюдженню зброї масового знищення в країнах третього світу, а надто потраплянню її в руки терористичних груп, і подальші ефективні заходи у сфері роззброєння з огляду на наявний потенціал зброї і дієвий міжнародний режим контролю. П'ята проблема — це мирна інтеграція великих висхідних держав у міжнародну систему за допомогою регіональної та глобальної систем колективної безпеки. На шостому місці — політичне й соціальне оформлення глобалізації за принципами свободи, демократії, прав людини, соціальної справедливості, економічного й технічного прогресу, участі та партнерства. Баланс між багатими і бідними, розвитком і слаборозвиненістю. І сьома, мабуть, найбільша проблема в добу глобалізації: передача західної економічної, споживацької і соціальної моделі від програми меншості суспільства до програми його більшості — хай це веде до екологічного переобтяження наявних ресурсів Землі, отже до серйозних потрясінь у світовій економіці й урешті-решт до дестабілізації державної системи.

У глобально інтегрованій світовій економіці XXI століття участь братимуть не якихось двадцять, як і раніше, відсотків людства; в майбутньому таких буде відсотків із шістдесят, а, може, й більше, що пояснюватиметься вступом у світовий ринок сили-силенної населення Східної та Південної Азії, значної частини Латинської Америки, і, треба сподіватись, арабо-ісламського світу та Африки. Це поставить як розподіл ресурсів і енергії, так і загрозу глобальній екології й багато іншого в центр не лише світової економіки, а й світової політики.

Вирішити зазначені тут сім глобальних проблем в позитивному плані вдасться тоді, коли діятимуть три персонажі: Сполучені Штати, Захід і ООН. Утім, цей широкий спектр нових проблем, загроз і ризиків дозволяє зрозуміти, що класичного визначення безпеки між суверенними державами — стратегічний потенціал плюс військова могутність — уже буде замало, щоб гарантувати безпеку в XXI столітті. До них долучається проблема стрімкого зростання кількості населення світу і, як наслідок, тиск у бік чимраз ширшої і глибшої взаємозалежності в світовій економіці завтрашнього дня (як на людський вимір часу), статична, обмежена екосистеми Землі. Одначе ці три чинники в разі конфронтаційної спроби вирішення в гегемоністських інтересах витворять хіба що невдах, а звідси врешті неминуче постане — питання лише в тому, що буде раніше? — тиск у бік взаємовигідного балансу інтересів і глобальної безпеки через співпрацю. Таким чином, у