Читати книгу - "Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу"

майбутньому концепцію безпеки доведеться розширити, і зроблено це буде за рахунок включення елементів ліберально-демократичних цінностей, розвитку, трансформації, співпраці, партнерства та участі. Колишня Вестфальська система насправді вже не може дієво прислужитися вирішенню найважливіших завдань у XXI столітті, бо людство і його державна система виразно вступили в добу глобального управління.

Не тільки цунамі в Індійському океані, проте й терористичні загрози, небезпеки, що виходять з теренів зруйнованих держав і регіонів, глобальна загроза, що її уособлює зброя масового знищення, нові хвороби й епідемії, глобальний клімат і т. ін.,— хай там як, а всі ці загрози і ризики на світанні XXI століття доводять, що не існує економічної глобалізації без глобалізації небезпек, загроз і ризиків. Традиційний суверенітет держав, аж до окремих мегадержав і наддержави США, вже у наші дні чимраз частіше виявляється ілюзією. Уже наявні глобальні залежності дедалі більше розчиняють це поняття в політико-економічній практиці. Безпека, всеосяжна безпека в XXI столітті існуватиме тільки на добросусідських засадах, за умови співпраці, а вже не в антагонізмі, не через протистояння в державній системі. Вже нині можна передбачити, що це буде якістю нової системи держави в XXI столітті. Знов-таки ключовим питанням залишається: «Коли?»

Тим-то випадає ще раз підняти питання щодо того, чи вчить чогось історія. Можна бодай спробувати зробити висновки з загальних рис минулого століття на майбутнє. Система рівноваги і перша глобалізація аж до 1914 року були до цурки поруйновані в епоху світових воєн і супутньої економічної автаркії. Відколи Вудро Вільсон висунув велику ідею про глобальний світопорядок[253], державна система хитається між рівновагою та безпекою, заснованою на співпраці. І тільки після падіння Берлінського муру та розпаду Совєтського Союзу всюди по Європі по-справжньому розквітнули ліберальна демократія, а також вільне суспільство й економіка. Якщо накинути загальні риси XX століття на сьогодення, то цілком може виявитися, що і в XXI столітті дійде до схожих жертовних і кривавих манівців історії, перш ніж світ у своїх країнах досягне свободи, демократії, верховенства закону, соціальної справедливості та відкритих суспільств, а в глобальній системі держав — заснованої на співпраці внутрішньо світової політики.

Якщо глянути на XX століття з точки зору тієї науки, яку дала його історія, то на нас чекають погана й хороша новина: погана новина в тому, що це століття стрічало дорогою самі лише страшні катастрофи, війни, геноцид і вигнання. А гарна новина полягає у тому, що наприкінці врешті-решт стала реальністю заснована на свободі і справедливості ліберальна демократія — вирішальна сила в історії. Тим не менш, існують побоювання, що ця суперечність у нинішньому столітті постане з новою силою. І здається, що сьогодні в світі після подій 11 вересня і в добу глобалізації ці загрози — війна, тоталітаризм і світова економічна криза — вже не сприймаються достеменно як реальна загроза, що крилася більшу частину часу у надрах XX століття. У той час, після 1918 року і після 1945 року, ця необхідність світового миропорядку була майже нездоланною, так що сміливе й далекоглядне покоління американських політиків заходилося здійснювати своє нове бачення глобальної системи колективної безпеки на практиці. Хай там як, а одночасна недооцінка загроз та організаційне завдання могли б у наш час виявитися безпрецедентною помилкою. Історичний досвід-бо жодним чином не говорить про те, чи піде XXI століття стопами попередньої «епохи крайнощів»[254]. Утім, умови для позитивного розвитку значно сприятливіші, ніж на світанні XX століття, якщо оновленому Заходові вистачить прозірливості й державної мудрості, щоб цього разу успішніше використати кращі умови у процесі політичного формування глобалізації.

«І тому сьогодні, на цьому році війни 1945 року, ми дістали науку — страшною ціною, — і нею скористаємося. Ми дізналися, що не можемо жити самі, у мирі; що наші власні гаразди значною мірою залежать од гараздів інших країн. [...] Ми навчилися бути громадянами світу, членами людської спільноти. Ми вивчили просту істину — як казав одного разу Емерсон, „Єдиний спосіб мати друга — це самому бути другом“»