Читати книгу - "Пірат"

— Інформація мінімальна,— відповів Ешнев. — Тільки-но конфлікт розпочався, зв'язок стало підтримувати важче. Аль Фея відкликали додому і від того часу він там і залишається. Ми знаємо, що він має намір очолити об'єднаний інвестиційний комітет усіх країн — виробників нафти, та остаточні перетрактації по нафті будуть проводитися на спільному засіданні міністрів іноземних справ тих країн. Вони дуже стримано ставляться до ідеї зробити експорт нафти засобом політичного тиску і використати для цього гроші, які вони отримають від її продажу. Тепер прибуток для них не є головною метою. Новим гаслом для них стало: «Нафта — за справедливість».

— Ви гадаєте, що він зможе впливати на нафтову політику? — спитав Гарріс.

— Спочатку дуже мало,— відповів Ешнев. — Можливо, більше згодом, коли вони зрозуміють, що гальмування розвитку світової економіки чи її розлад призведе лише до втрати їхніх власних інвестицій. Я гадаю, що Аль Фей та його князь Фейяд усвідомлюють це, і саме тому він очолив комітет замість того, щоб грати більшою мірою політичну роль. Дякуючи своїй неполітичності, він буде в зручному становищі і зможе вільно проводити перетрактації з обома сторонами.

— Де його сім'я? — спитав Бен Езра.

— Дружина та сини все ще в Бейруті,— відповів Ешнев. — Там також його колишня дружина та дочка.

— Та, що навчалася в школі у Швейцарії? — запитав з цікавістю старий.

— Так,— відповів Ешнев.

— Вже ні,— заговорив уперше агент ЦРУ. — Молодша дочка Лейла три дні тому вилетіла до Рима. З нею була ще одна дівчина та молодик.

Ешнев був здивований.

— Як вам удалося це взнати?

— Молодик,— відповів Сміт. — Ми слідкуємо за ним уже давно. Він був замішаний у торгівлі наркотиками у В'єтнамі, а згодом перебрався на Близький Схід. — Сміт дістав сигарету. — Він був пов'язаний з мафією, та останнім часом став працювати на Алі Ясфіра.

— Яке відношення має він до дочки Аль Фея? — спитав старий.

— Ми це з'ясовуємо,— сказав Сміт. — У мене вже є певна інформація. Цієї весни вона покинула школу, щоб пройти партизанський вишкіл. Коли вона скінчила вишкіл, то з невідомої причини просиділа все літо вдома. Потім на неї вийшов цей чолов'яга і менше ніж за тиждень вони відбули.

— Чи наша розвідка одержала цю інформацію? — спитав Ешнев.

— Так. Я передав їм того ж дня, як тільки отримав її.

— Вони все ще в Римі? — спитав Ешнев.

— Не знаю,— відповів Сміт. — На летовищі вони розділилися. Дівчата сіли в одне таксі, а чоловік — у інше. Моя людина могла стежити тільки за одним авто. Вона сіла на хвіст молодикові.

— Молодик і досі в Римі? — спитав Ешнев.

— Так. У морзі. Його вбили через дві години після приїзду. Поліція вважає, що було зведено рахунки. Можливо, так і було. Мафія не терпить, коли її боєць перебігає до суперників.

— Треба знайти дівчину,— сказав старий.

— Я віддам своїм людям наказ, щоб вони цим зайнялися,— відповів Ешнев і звівся на ноги.

— Гадаю, порядок денний вичерпано, джентльмени. Якщо у вас немає для обговорення інших справ.

Американці переглянулися. Зустріч закінчена. Вони встали і потисли руки. Полковник Вейгрін і Гарріс поводилися по відношенню до старого офіційно, та Сміт — по-іншому.

Коли він звернувся до Бен Езри, по його обличчю пробігли зморшки.

— Знаєте, генерале,— сказав він своєю гугнявою говіркою уродженця Середнього Заходу,— ви абсолютно маєте рацію. Я б хотів, щоб більше наших людей прислухалися до вас.

— Дякую, містере Сміт. Я б також цього хотів.

— Ось моя візитка,— сказав цеерушник. — Зателефонуйте, якщо буде щось таке, що я зможу для вас зробити.

— Ще раз дякую,— відказав Бен Езра.

Американці вийшли з кімнати, а два ізраїльтянина переглянулися.

— Що ти на це скажеш, Ісайє? — спитав Ешнев.

Старий знизав плечима.

— Ти говориш на ідиш, Леве?

— Ні,— відповів Ешнев. — Я — сабра. Я так і не навчився.

— На ідиш є прислів'я,— сказав старий. — Думаю, що воно виникло багато років тому, в Польщі або в Росії, під час одного з погромів. «Швер цу сахн а йід».

— Що це означає? — запитав Ешнев.

Старий посміхнувся, та посмішка була невесела.

— «Важко бути євреєм»,— відповів він.

Книга третя
Кінець осені 1973 року
Розділ перший

Дік Керрідж тихо постукав у двері кімнати Бейдра. Крізь двері почувся злегка приглушений голос Бейдра:

— Зайдіть.

Дік відчинив двері і на мить примружився. Фіранки були широко розсунуті, і кімнату заливало вранішнє швейцарське сонце. Бейдр сидів за маленькою конторкою спиною до вікна. На тлі світлого вікна обличчя його було затінене. Він звів погляд на Керріджа.

— Слухаю.

— Французи чекають, шефе.

Бейдр поглянув на свого годинника.

— Рано вони встають.

Керрідж посміхнувся.

— Вони страхуються. Хочуть випередити можливих суперників.

Бейдр засміявся.

— Це хороша риса у французів.