Читати книгу - "Цифровий, або Brevis est"

170
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 101
Перейти на сторінку:
щойно…

— Ну?

— Убили людину! В прямому ефірі. Це конструкція типу «шуби», я впізнав… Вони поєднують живу людину з ігровими персонажами. І вбивають у реалі, транслюють у мережу. Коли кров полилася… Коли я був у «шубі», у цих спеціальних лахах, на очах лінзи, на лиці фарба… Вони те саме зробили, тільки вбили… Убили жінку щойно…

Максим уривчасто кивнув, підійшов до автомата й замовив каву. Арсен розгублено дивився, як він піднімає пластикову шторку над роздавальним віконцем, як виймає — обережно, тримаючи за краєчки — пластиковий стаканчик.

— Максиме?

— Так, так, я чую. Сядь, будь ласка.

— Ти що, знав, що вони вбивають?!

— Пам’ятаєш, я розповідав тобі, що стирили кілька розробок? «Шубу» стирили. Це те саме угруповання, що тепер контролює «Бал». Мафіозна структура, ага. Ти тільки не думай, що вони вбивають щоп’ятниці! Коли нема справжньої жертви — ріжуть віртуального персонажа, проте публіка дурна, все одно набігає подивитися. А коли є привід, як от сьогодні, — убивають… винного.

— Кого? У чому винного?

— Це була Квіні, — Максим не зводив з Арсена глибоко посаджених очей. — Та, котру вважають винною в падінні Канцлера, котру обвинувачують тепер у загибелі Міністра…

Арсенові одібрало мову.

— За Квіні грало кілька людей, але в останні місяці — переважно ця дамочка. Вона давно ховалася. Входила в мережу з якоїсь нори без стін і стелі. Ти до неї причепився. Вона тебе вирахувала. Вона взагалі була розумна й чіпка баба, але проти неї дуже сильно грали… Її взяли в реалі. У мафії завжди була схильність до певної театральності, карнавальності страт… якщо ти розумієш, про що я. Оці привселюдно приносять у жертву, вбиваючи тим самим двох зайців: і серверові реклама. І ритуалу дотримано. Не Квіні перша, не вона остання.

Арсен, як і раніше, не знаходив слів.

— До речі, тебе, як видно, цей пристрій теж очікував, — помовчавши, сказав Максим. — Не дочекався. Замінили стратою віртуальної оболонки.

— Послухай, — Арсен двома руками взяв себе за коліна. — Ти ж… Я думав, ти взагалі… все можеш, це ж так?

— Закон збереження енергії…

— Не дури мені голову! Ти керуєш людьми — мишкою! Ти… — Арсен поперхнувся. — «Імовірнісний черв’як»… Зміна минулого, майбутнього, люди пропадають, люди з’являються… І ти нічого не можеш з цим зробити?!

— З чим?

— З конторою, яка вбиває в прямому ефірі! У мережі!

Максим ледь прикрив блискучі, запалені очі:

— Та-ак. Це неетично. Я поводжусь неетично, ти мене щойно в цьому звинуватив.

— Я не винуватив, — Арсен відступився. — Хто я такий, щоб тебе винуватити? Я просто кажу, що вони влаштовують публічні страти!

— Убивати напоказ недобре. А вбивати потайки? Добре?

— Я такого не казав!

— Та все ж тебе не цікавлять люди, які щороку пропадають безвісти, зникають, наче їх і не бувало, гинуть в автокатастрофах, гублять себе алкоголем, замерзають попідтинню…

— А до чого тут це?!

— А до того! Ти мене звинуватив, що я нічого не роблю, щоб припинити злочинну діяльність цієї мережевої зграї. Яка, до речі, тісно пов’язана з колишнім Канцлером, і твій Чебурашка в них на побігеньках…

— Чебурашка?!

— А ти думав? Ти звинуватив мене, що я їх не зупиняю, хоч і можу. Ну то звинувать ще й у тому, що я не борюся з автокатастрофами, повенями, алкоголізмом, СНІДом, гепатитом, голодом в Африці…

Арсенові перехотілося відповідати. Він опустив плечі й так сидів, дивлячись, як осідає пінка в пластиковому стаканчику з кавою.

— Насправді ти, звісно, маєш рацію, — Максимів голос раптом упав, немов осінній листок.

Арсен недовірливо підняв голову.

— Насправді, — Максим дивився дуже сумно, — я досі не хотів зачіпати цієї контори, оскільки вони чисто технічно можуть влаштувати масу неприємностей. Тобі, Ані, Толікові. Усім, хто на мене працює. Я думав, хай вони поки трошки повбивають чужих незнайомих людей, аніж полюватимуть на тих, хто мені дорогий і хто мені потрібний.

— М-максиме…

— Так, це звучить жахливо. Проте ваш сучасний світ на цьому стоїть. Умирають чужі або вмирають свої — кого ти обереш?

— Послухай…

— У них — гризня скорпіонів у банці. От Квіні вбили, а скількох убила Квіні? Скількох підставила, довела до смерті? Я перепрошую, але твій Міністр свого часу теж підставляв людей. Згадай хоч би Варяга.

— Він сам був винний!

— Аякже! — Максим закивав, дуже задоволений. — Вони самі винні, і Квіні теж. Двійкова система: кат-жертва. Важілець угору — важілець униз. Суть та сама.

— По-моєму, це ти перебрав, — Арсен знову подивився на стаканчик. Кавова пінка запеклася на пластику, наче іржа.

— Ну, загалом це, звісно, перебільшення. Але в конкретному випадку — точно так. Вони одні одних варті, негідники, зраджують і убивають одні одних. Єдиний вихід — у відповідь повбивати їх усіх, а тоді — чим ти за них кращий? Га?

— Я не збираюся бути кращим за них, — утомлено сказав Арсен. — Я збираюся… Я хотів би… Це ж прямий кримінал, десь є трупи, десь є знаряддя вбивства, і можна навести на них ментів!

— Що ти кажеш! — Максим по-блазенському сплеснув руками.

— Так! Треба з’ясувати, де в них база. Я можу підкотитися з «Причепою», чи навіть з «Блохою», до будь-якого з цих магів…

— Так? Швидко ж ти забуваєш уроки. Тебе моментально вирахують, вичистять, заблокують аварійний вихід, запишуть тебе на вінчестер і препаруватимуть. Фантазія в них багата, опинишся ти замкнений у віртуальній камері, на довгі роки тортур…

— Максиме!

— Я це розповідаю для того, щоб ти ніколи не пробував, — Максим безневинно кліпнув короткими віями. — Я забороняю тобі до них підходити, ясно? Перш ніж я встигну тебе видряпати, у камері — суб’єктивно — мине сто років… Думаю, ти раніше звихнешся.

1 ... 82 83 84 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цифровий, або Brevis est», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цифровий, або Brevis est"