Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

у виді позбавлення волі. Крім основних прав, указаних у главі 2 КВК України, засуджені до обмеження волі мають право носити цивільний одяг і не носити розпізнавальні нагрудні знаки, мати при собі гроші та цінні речі й користуватися грішми без обмежень; займатися сіль­ським господарством; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бан­деролі теж без обмежень, одержувати короткострокові побачення без обме­жень, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць.

Засудженим дозволяється за вмотивованою постановою адміністрації ви­правного центру у вільний від роботи час перебувати поза гуртожитком, а за­суджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання по­карання у виді обмеження волі і мають сім’ї, після відбуття шести місяців стро­ку покарання можуть за постановою начальника виправного центру прожи­вати за межами гуртожитку із своїми сім’ями в орендованих квартирах або придбавати житло в межах території виправного центру. Вони лише зобов'я­зані від одного до чотирьох разів на тиждень з’являтися у виправний центр для реєстрації.

5. Засудженим до обмеження волі може бути дозволено короткочасні виїз­ди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, за­суджених до позбавлення волі. Це обставини, передбачені у ч. 1 ст. 111 КВК України: 1) смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; 2) стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудже­ному або його сім’ї.

Крім цих обставин засудженим до обмеження волі, відповідно до ч. 2 ст. 59 КВК України, дозволяються короткочасні виїзди за межі виправного центру і з інших поважних причин:

1) у разі необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворю­вання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;

2) для складання іспитів у навчальному закладі;

3) за викликом судових і слідчих органів — на період провадження слідст­ва чи дізнання;

4) для попереднього вирішення питань трудового й побутового влаштуван­ня після звільнення — строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;

5) у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Тобто перелік обставин для короткочасних виїздів засуджених до обмежен­ня волі за межі виправного центру, передбачений у ч. 2 ст. 59 КВК України, не є вичерпним. І в разі виникнення дійсно важливих життєвих обставин, пов’я­заних із самим засудженим, його рідними, близькими особами або з іншими суттєвими обставинами, засуджений до обмеження волі може звернутися до адміністрації виправного центру з відповідною заявою про надання дозволу на короткочасний виїзд за межі виправного центру. У заяві, безумовно, пови­нні бути викладені причини для такого виїзду. Перелік же підстав, за якими дозволяються короткочасні виїзди за межі установи виконання покарань за­судженим до позбавлення волі, вказаний у ч. 1 ст. 111 КВК України, є вичерп­ним і розширеному тлумаченню не підлягає.

При позитивному вирішенні адміністрацією установи питання про надан­ня засудженому до обмеження волі короткочасного виїзду складається висно­вок із зазначенням анкетних даних і характеристики засудженого, який за­тверджується начальником виправного центру. Цей документ зберігається в особовій справі засудженого. На підставі цього висновку видається наказ по виправному центру про надання засудженому короткочасного виїзду.

Тривалість короткочасного виїзду встановлюється начальником виправ­ного центру з урахуванням особистості засудженого, характеру, ступеня су­спільної небезпеки та поведінки засудженого під час відбування покарання. Для виїзду засудженим видається відповідне посвідчення, що передбачене для засуджених до позбавлення волі, які перебувають у короткочасному виїзді.

Після проведення повного обшуку та огляду засудженого черговий по­мічник начальника установи під розписку доводить до відома засудженого правила поведінки за межами виправного центру та відповідальність за їх порушення. Вищезазначена розписка долучається до особової справи засу­дженого.

Під час перебування за межами виправного центру засуджені зобов’яза­ні дотримуватися правил громадського порядку; повернутися до виправного центру в термін, установлений адміністрацією виправного центру; у разі ви­никнення об’єктивних обставин, що не дають змоги повернутися до виправного центру в установлений термін, самі або через інших осіб негайно повідомити про це чергового помічника начальника установи, вказавши місце свого пере­бування; на вимогу працівників міліції пред’являти посвідчення встановленого зразка. Засудженим забороняється залишати межі населеного пункту, до якого дозволено короткочасний виїзд; вживати під час короткочасного виїзду спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Після повернення до виправного центру засудженого черговий помічник начальника установи знову проводить його повний обшук і огляд особистих речей та вилучає тимчасове посвідчення. У разі встановлення порушень пра­вил поведінки під час перебування засудженого у короткочасному виїзді, ви­явлення у нього під час обшуку речей, виробів і речовин, зберігання яких за­судженим заборонено, або ознак сп’яніння до засудженого вживаються заходи щодо притягнення його до відповідальності.

Про короткочасний виїзд засуджених черговий помічник начальника уста­нови інформує чергового територіального органу управління ДДУПВП, а при поверненні засуджених до виправного центру — доповідає про їх наявність.

За засудженим під час перебування його в короткочасному виїзді здійс­нюється контроль за місцем його проживання з боку органів внутрішніх справ з метою недопущення учинення ним злочинів і своєчасного повернення до ви­правного центру.

Неповернення до виправного центру засудженого, якому було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду, тягне за собою кримі­нальну відповідальність за ч. 2 ст. 390 КК України.

6. У зв’язку з вищезазначеними «пільговими», порівняно з позбавленням волі, умовами відбування покарання режим виконання і відбування покаран­ня у виді обмеження волі у літературних джерелах дістав назву режиму «об­меженої свободи» чи «напівобмеженого» режиму.

7. Частина 3 ст. 59 КВК України покладає на засуджених до обмежен­ня волі й певні обов’язки, зокрема: виконувати законні вимоги адміністра­ції виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного по­карання; сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправ­ного центру; постійно перебувати в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього цент­ру, проживати за особистим посвідченням (додаток № 3 до ПВР УВП), яке видається взамін паспорту, та, як правило, у