Читати книгу - "Спартак"

раніше зануреного у споглядання весталок. Арторікс тихо шепнув йому на вухо:

— Світло й воля.

Катиліна здригнувся, стрімко повернувся й, насупивши брови, суворо, майже з погрозою запитав фокусника, пильно вдивляючись у нього своїми сірими очима:

— Що це означає?

— Я від Спартака, — тихо відповів Арторікс. — Прибув у такому ось вигляді з Апулії. Мені треба перемовитися з тобою про важливі справи, славний Катиліно.

Патрицій ще з мить дивився на фокусника, потім сказав:

— Добре… Іди поруч, поки нам не вдасться вибратися із храму… Потім іди за мною на віддалі, поки ми не зможемо усамітнитися.

Із презирством Катиліна заходився розштовхувати юрбу своїми сильними руками й гучно наказував оточуючим розступитися. Діючи у такий спосіб, Катиліна швидше за інших досяг виходу із храму, за ним невідступно йшов Арторікс.

У такий самий спосіб вони пройшли через портик і опинилися на вулиці, а через півгодини, вибравшись із юрби, попрямували до Скотного ринку, де юрбилися продавці й покупці волів. На цій величезній площі, відведеній для торгівлі худобою, народу виявилося не так багато, і подорожани могли легко дістатися круглого храму Геркулеса Тріумфального. Арторікс тримав дистанцію.

Проминувши храм Геркулеса, Катиліна підійшов до невеличкого храму Цнотливості патриціанок. Там він зупинився, чекаючи на фокусника, і Арторікс підійшов до нього.

Як і було доручено Арторіксові, він виклав Катиліні пропозицію Спартака. Барвисто, правдиво, переконливо описав він міць гладіаторських легіонів. Довів, що відвага цих шістдесяти тисяч рабів, уже випробуваних у багатьох боях, удесятерилася б, якби їх очолив Луцій Сергій Катиліна, і за короткий час їхня кількість подвоїлася б. На підставі всього цього, анітрохи не перебільшуючи, можна було розраховувати на ряд перемог і через рік підійти з непереможним військом до воріт Рима.

При цих словах очі Катиліни налилися кров'ю. Коли Арторікс закінчив свою мову, уривчасто й схвильовано заговорив Катиліна:

— Ти спокушаєш мене… о юначе… я не знаю… Не хочу приховувати від тебе, що мені, патрицієві й римлянинові… огидно навіть подумати, що я можу стати на чолі війська рабів… хоробрих, відважних, нехай так… але все ж таки заколотників. Однак думка про те, що в моєму розпорядженні буде така потужна армія і я зможу її вести до перемоги… Адже я народжений для великих справ і ніколи не мав змоги отримати керування якою-небудь провінцією. Відчуваю, що ця думка…

— Нехай вона не сп'янить тебе, не затьмарить твого розуму настільки, щоб ти міг забути, що ти римлянин і народжений патрицієм. Що олігархія, яка панує над нами, повинна бути знищена руками вільнонароджених і римською зброєю, а не зі злочинною допомогою варварів-рабів.

Слова ці вимовив чоловік років тридцяти, високий на зріст, зі шляхетною поставою й гордовитим обличчям. Він ішов слідом за Катиліною і в цю хвилину виступив з-за рогу храму Цнотливості, біля якого вели бесіду Луцій Сергій і Арторікс.

— Лентул Сура! — здивовано вигукнув Катиліна. — Ти тут?..

— Я пішов за тобою, бо мені здався підозрілим чоловік, що начебто переслідував тебе. Я не раз пророкував тобі, що долею визначено трьом Корнеліям панувати Римом. Корнелій Цінна і Корнелій Сулла вже виконали це пророцтво, ти — третій обраний долею бути владикою Рима. Я хочу перешкодити тобі зробити помилку: хибний крок, замість наблизити тебе до мети, віддалить тебе від неї.

— Значить, Лентуле, ти думаєш, що може випасти інший, кращий випадок, аніж пропозиція Спартака? Виходить, ти думаєш, що надалі нам удасться мати під нашим керівництвом легіони, подібні до війська гладіаторів, і здійснити наші плани?

— Я думаю, що якби ми скористалися пропозицією Спартака, ми не тільки викликали б на себе ненависть нашого народу й прокльони всієї Італії, але й це послужило б не на благо римським плебеям, незаможним і обтяженим боргами, а тільки на користь варварам, ворогам римського народу. Невже ти думаєш, що вони дадуть нам право керувати й панувати? Кожен римський громадянин у їхніх очах буде ворогом, вони втягнуть нас у різанину й убивства, але ж ми, зі своєю надмірною простодушністю, збиралися розтрощити лише оптиматів!

Лентул говорив твердо і спокійно. Поступове збудження Катиліни слабшало, кожен його рух видавав, що запал його згасає. Коли Сура закінчив свою промову, убивця Гратидіана втомлено схилив голову на груди і з глибоким зітханням тихо мовив:

— Логіка твоя вбивча, немов відточений іспанський меч. Арторікс щось хотів сказати Лентулу, але той, зробивши наказовий жест, вимовив твердим тоном:

— Іди, вертайся до Спартака. Передай йому, що ми захоплюємося вашою мужністю, але насамперед ми римляни. Скажи, щоб він скористався сприятливою нагодою і повів би вас по той бік Альп, кожного у його країну: подальша війна в Італії буде для вас фатальною. Іди, і хай супроводжують тебе боги.

На цих словах Лентул Сура взяв під руку похмурого мовчазного Катиліну і повів його у бік Скотного ринку.

Арторікс ще довго проводжав розгубленим поглядом дві фігури, що віддалялися. Його вивів із задуми Ендиміон, що стрибнув на нього й почав лизати йому руки. Тоді вдаваний фокусник повільно покрокував до Мугіонських воріт.

Коли галл підійшов до курії, де також юрбився народ, сонце вже наближалося до заходу. Арторікс був занурений у свої сумні думки, викликані словами Сури, і навіть не помітив, що вже досить довго за ним стежить Метробій, — то йде за ним, то забігає наперед і уважно його розглядає. Тільки вийшовши на площу біля Гермальської курії, він помітив міма й відразу ж впізнав його, бо тривалий час жив на віллі Сулли в Кумах і знав комедіанта, частого гостя в домі диктатора. Побачивши Метробія, Арторікс схвилювався, побоюючись, щоб він не впізнав у ньому гладіатора Сулли.

Помізкувавши трохи, галл вирішив вийти зі скрутного становища й прискорив кроки в надії на те, що Метробій опинився тут випадково й не впізнав його. У найгіршому разі він сподівався, загубившись у юрбі, зникнути з поля зору переслідувача.

Здавалося, доля захищала Арторікса. Біля входу в будинок якогось патриція юрбилися його клієнти. Кожний тримав у руці по свічці: з нагоди свята сатурналій вони, відповідно до звичаю,