Читати книгу - "Не дивись мені в очі, Наталі Ліон"

В котрий раз мене дивує те, як кардинально може змінитися життя, повертаючись на 180 градусів. Здавалося, не так давно, батько ненавидів Влада, мало волосся не рвав на собі, коли дізнався про наші стосунки. А зараз, вони  так зблизились, мало не найкращі друзі.

Коли розмова добігає кінця, я заходжу в кабінет і зіштовхуюсь з Соколовським.

- Саме, хотів підніматися по тебе, - тихо промовив Влад. – Додому поїдемо на таксі.

- А твій автомобіль де? – здивовано запитую, прямуючи до виходу.

- Він залишиться біля офісу, я тобі вдома все поясню, - запевнив Влад, обіймаючи мене за талію.

Таксі вже чекало нас біля входу, але відчуття тривоги переслідувало весь день. Я не могла дочекатися, коли ми опинимось наодинці і поговоримо про все відверто.

Таксі зупиняється біля багатоповерхівки, навпроти моєї квартири. Я не розумію, що відбувається. Ми покидаємо салон і в мене купа запитань, на які може відповісти лише Соколовський.

-  Сьогодні залишишся в мене, - рівним тоном повідомляє Влад, і я мало не закипаю, після його слів.

- Якого біса, Соколовський? Що це за ігри в тебе? – не стримуюсь я.

Він притягує мене до себе і шепоче на вухо:

- За нами слідкують. Просто довірся мені. Так треба, - видихає він, швидко цілуючи в скроню.

Як же він мене вибішує. Виявляється, Влад живе в будинку навпроти. Нас можна вважати сусідами. Дуже несподівано.

Коли ми опиняємось всередині невеликої, але затишної квартирки, я полегшено видихаю і чекаю на пояснення. Влад проводить мене в кімнату. Це не вітальня, скоріше за все, спальня. Велике двохспальне ліжко стоїть посередині кімнати, навпроти на стіні висить плазма. Судячи, з шару пилу на ній, тут давно ніхто не прибирав. В кутку - комп’ютерний стіл і купа якогось приладдя, в якому я нічого не розумію. В іншому кутку, невелика шафа.

Така собі, холостяцька оселя.

- Я замовив нам вечерю. Сподіваюсь, ти любиш пасту? – лунає голос позаду мене, від якого моя шкіра вкривається мурахами.

«Та я ненавиджу пасту, ще з того дня, коли готувала її для тебе!» - хочеться викрикнути йому у відповідь, але я стримуюсь.