Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Глава 27. Нарада

Наступного ранку відбулося засідання малої ради.

Ульф і Арселія з'явилися на нього майже одночасно. Регент із полегшенням зазначив, що імператриця увійшла в зал із гордо піднятою головою. В її погляді, спрямованому на представників знаті, світився виклик та впевненість у власній перевазі. Легка заминка тривала лише якусь мить, потім усі до одного схилили голови. Ніхто, навіть Зафір вар Іяд, не наважився висловити своє незадоволення.

До того ж, аристократ усіма силами виявляв радість від того, що імператриця перебуває при доброму здоров'ї, а також глибоке обурення щодо загрози життю Аділя. І як той старий лис, витончено висловив здивування стосовно того, як подібна ситуація взагалі могла статися.

— Безпека спадкоємця — завдання, повністю покладене на лорда регента. Якщо відверто, я здивований і засмучений до глибини душі. Сподіваюся, більше Ви не дозволите трапитися такій жахливій недбалості.

— Будьте впевнені, — холодно відповів Ульф. — Відтепер ясновельможного пана охороняють винятково мої люди. Та й імператорське крило захищене надійніше за гарем.

Потім рада взялася за вивчення протоколів допитів, не лише вбивці, але й стражників покоївки, які потрапили в підвали. Усі вони розповіли про минулий день максимально чесно і тепер чекали вирішення своєї долі, благаючи про поблажливість.

— Ці троє — дурні, але не злочинці, — Махфуз Сайяф, який через свою молодість ще не до кінця розумів, що чекає бранців, дозволив собі легковажну посмішку. — Вони всі піддалися чарам свята, не більше. У їхніх вчинках не було злого умислу.

Навір вар Агдай демонстративно зім'яв копію допиту.

— Їхня дурість ледь не стала причиною величезної трагедії. Закон проти них. Суду не буде: вина визнана і записана. Тут нема про що говорити.

Вафі бен Зір'яб підвівся на ноги і, злегка поклонившись Арселії, чітко промовив:

— Хай вибачить мені ясновельможна пані за жорстокі слова, але я вимагаю публічного спалення для цих трьох і найболісніших страт з усіх можливих для виконавця. Народ захоче побачити торжество справедливості. Зраду не можна прощати.

— Приєднуюся, — Зафір вар Іяд кивнув на знак згоди.

Ульф ледь не фиркнув. Звичайно, вони готові віддати на поталу кого завгодно, лише б провести жирну риску між собою і змовниками, показавши тим самим, що їхні руки чисті. Натовп потребує крові — і він її отримає, забувши про решту.

Лорд Навір висловився коротко:

— Смерть.

Іліяс промовчав, а Махфуз раптом зблід і обвів інших членів ради тривожним поглядом:

— Спалення? Так, охоронці залишили пост, а та жінка, — він покосився на записи, — Кітаф, можливо, винна в розпусті, так, не сперечатимуся. Та чи не занадто жорстоким є покарання?

— Ні, — Ульф окинув Махфуза таким поглядом, що в того мурашки по спині побігли. — Вони не просто порушили наказ, вони піддали ясновельможного пана і його матір смертельній небезпеці, з їхньої вини загинула няня Аділя. Вирок остаточний для всіх, крім виконавця: він отримає швидку страту в обмін на інформацію, — регент повернувся до секретаря: — Негайно підготуйте накази, я підпишу їх сьогодні.

Махфуз кинув розгублений погляд на Арселію:

— Ясновельможна пані, можливо, хоча б Вашими устами промовить милосердя?

Усі погляди спрямувалися на імператрицю, яка нерухомо завмерла у своєму кріслі. Щоки Арселії зблідли, в очах промайнула розгубленість: вочевидь, обирати між справедливою карою за замах й природним бажанням не піддавати тортурам цілу купу людей, їй досі не доводилося.

— Мені шкода, — промовив Ульф, не даючи їй можливості відповісти. — Питання, пов'язані з безпекою і загрозою життю імператору, я можу вирішувати одноосібно, як глава ради. Але навіть якби ясновельможна пані просила про помʼякшення, я б мусив відмовити. Зрада не може бути прощена. Тож прошу вас не ставити пані в незручне становище.

Махфуз зніяковів і опустився на своє місце, і Ульфу на мить стало шкода молодого аристократа: він ледь вступив до ради і, вочевидь, ще перебував у владі деяких ілюзій. Однак навіть тіні співчуття не промайнуло на обличчі регента.

— Ще одне: ви всі, за винятком ясновельможної пані, зрозуміло, з'явитеся на площу в день виконання вироку. Лорде Зафіре, це стосується також і Ваших синів, вони вже досить зрілі чоловіки, щоб усвідомлювати всю тяжкість наслідків смути.

— Ви смієте звинувачувати нас у чомусь?

— Що Ви, як можна? Це просто попередження. Жодних заперечень. Така моя воля, і Ви підкорятиметеся їй. Усі.

Зафір хотів щось сказати, навіть підвівся, але раптово Навір вар Агдай поклав руку на його плече і змусив сісти назад:

— Як Ви знаєте, приблизно два роки тому мій єдиний син, Сохраб Арах вар Навір, прийняв мученицьку смерть від рук катів імператора. Не стану лукавити, він справді вступив у змову з метою повалення Сабіра. Я знав про це, але не втрутився й не став відмовляти сина. Відтоді моя душа тужить безперестанку. Можливо, якби він усвідомлював свою подальшу долю, трагедії вдалося б уникнути. Лорд Зафір, без сумнівів, навчиться на моєму прикладі й не стане захищати дітей від знання правди.

Зафір почервонів, він нервово смикнув плечем, звільняючись від старечої хватки, але сперечатися не став.

— Я відмовляюся, — голос Іліяса пролунав у тиші несподівано голосно.

Усі, включно з Арселією, повернулися до жерця. Хтось здивовано, хтось запитально. Іліяс розправив плечі й холодно повторив:

— Я відмовляюся спостерігати за стратою.

— Он як? Впевнений, що у вас є поважна причина, — Ульф зміряв жерця важким поглядом.

— Жодної, окрім, звісно, того, що я не маю жодного бажання дивитися на чиюсь смерть.

— Покарання змовників вимагає закон.

— Але я тут ні до чого, як і інші присутні, я гадаю. Та ви, лорде регенте, не хочете гаяти цю чудову можливість, правда? Бажаєте надати нам урок, натякнути на те, що чекатиме на нас в разі непокори. Щиро дякую, мені вистачило розмови в підвалах. До того ж, упевнений, що моєї уваги вимагають не люди, а стихії. Які, дозволю собі нагадати, під час війни постраждали не менше за людей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍