Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Вафі бен Зірʼяб здивовано кліпнув очима й перевів погляд на регента, лорд Зафір насупився, але не зронив жодного заперечення. Арселія ж важко проковтнула клубок у горлі й ще міцніше стиснула підлокітники крісла. 

— Це Ваше останнє слово? Добре подумайте перш, ніж відповісти, — загрозливо запитав Ульф, наче даючи Іліясу шанс передумати й відступити.

— Так. Останнє.

— Вас почуто. У такому випадку прошу Вас покинути раду.

Іліяс мовчки підвівся, кивнув усім присутнім, потім схилився перед Арселією, зняв з пояса прикріплений золотою застібкою червоно-жовтий джут, що мав при собі як член малої ради, й вийшов з зали навіть не обернувшись.

І вже набагато пізніше, коли зі справами було покінчено, лорд Вафі, переконавшись, що поруч не залишилося зайвих вух, звернувся до Зафіра.

— Схоже, союз верховного жерця і регента виявився не настільки міцним, як ми вважали?

— Можливо.

— Як думаєте, може, нам поговорити з Іліясом більш відверто?

Зафір трохи подумав, зважуючи всі «за» і «проти».

— Зарано, ще почекаємо. А поки є більш нагальне питання. Я хочу відшукати того, хто ледь не порушив усі наші плани. Й усунути цю загрозу раз і назавжди. Подумати тільки! Доля жартує досить непередбачувано: у нас із північанином одна й та ж мета.

***

Решту дня Арселія провела в лікарському будинку, розташованому на околиці ремісничого кварталу Дармсуда. Частково імператриця хотіла виконати дану ще до свята Махріган обіцянку і відвідати єдиний у Дармсуді притулок, на утримання якого кожного місяця вона виділяла кругленьку суму з особистих доходів. Однак, якщо відверто, їй попри все хотілося вирватися з палацу.

Рада імперії, легкість, з якою було винесено смертний вирок, а також непримиренність Ульфа, змусили її розгубити останні залишки спокою. З одного боку, вона була вдячна регенту за те, що йому вистачило духу взяти на себе відповідальність за це рішення, з іншого — картала себе за малодушність і слабкість. За те, що не заперечила.

Так, іноді доводиться демонструвати силу, щоб уникнути нових жертв, і зараз не час виявляти сумніви щодо правильності вчинків регента, принаймні публічно. І все ж, від того, що вона ані словом, ані ділом не спробувала пом'якшити вирок, на душі було огидно.

Слухаючи розповіді головного лікаря, розмовляючи з пацієнтами, які від щирого серця дякували ясновельможній пані за допомогу, Арселія не могла позбутися відчуття власного лицемірства і брехливості. Закінчивши з нагальними справами, вона ненадовго усамітнилася в крихітному садку на задній стороні притулку.

— Ясновельможна пані, це Ви? Яке щастя бачити Вас!

М'який оксамитовий голос увірвався в сумбурний потік її думок абсолютно несподівано. Анвар бен Фуад із роду Шадід схилився перед нею ледь не до землі. Як і вперше, одяг його був підкреслено скромним, тримався чоловік із витонченою простотою, але водночас — з неабиякою шанобливістю.

— Вибачте, якщо потурбував. Не хотілося б здатися нав'язливим.

— Лорде Анваре, — вона мала злегка здивований вигляд. — Звідки Ви тут?

— Сказати відверто — шукав зустрічі з Вами. На святі Ви обіцяли, що ми обговоримо останню волю мого покійного батька. Пожертвування на користь бідняків, пам'ятаєте? Але містом ходять страшні чутки про замах на ясновельможного пана. Я хвилювався і навіть не розраховував, що розмова все-таки відбудеться.

— Так, якщо чесно, я зовсім забула про це, — Арселії стало ніяково, вона повернулася до Гайди, яка мовчазною тінню супроводжувала її, і попросила: — Передай, будь ласка, головному лікареві, що я підійду трохи пізніше.

Служниця мовчки вклонилася і зникла, кинувши застережливий погляд охоронцям, стежте, мовляв, за ясновельможною пані, поки мене не буде.

— Так що Ви хотіли обговорити?

Лорд Анвар вийняв з-за пояса складений вчетверо аркуш паперу, покрутив його в руках і несподівано сховав назад.

— Знаєте, мої справи можуть почекати кілька днів. Тим більше, що перші кроки я вже зробив: домовився з головним лікарем про регулярні поставки цілющих трав і зерна, адже в мене непогані плантації. Можливо, в майбутньому я зможу допомогти з будівництвом кімнат для хворих і виділю кошти на оплату праці гідних лікарів.

Арселія здивовано підняла брови.

— Дякую, це немало.

— Упевнений, що мій приклад надихне й інших, — посмішка в Анвара була чарівна. — Але навіть якщо ні, приємно відчувати себе по-справжньому корисним.

Арселія подумки дала собі ляпаса. О, як легко поставити свої хвилювання й сумніви вище за потреби інших людей! Насправді все дуже просто: справедливості для кожного не буває, а отже, треба намагатися зробити хоча б те, що можливо тут і зараз. Допомогти тим, кому потрібна допомога. Дати надію, коли її зовсім немає. Сумніви і вагання залишаться, але чиєсь життя зміниться на краще.

Напевно, щось відобразилося на її обличчі, тому що Анвар раптом став серйозний:

— Ви стурбовані, ясновельможна пані. Мої слова зачепили Вас?

— Ні-ні, — квапливо сказала вона.

— Тоді, можливо, я чимось можу допомогти Вам?

— Ви вже допомогли, хоча, швидше за все, не здогадуєтесь про це.

Раптово налетів порив холодного вітру і змусив Арселію здригнутися. Лорд Анвар, помітивши це, сказав:

— Сьогодні досить холодно. Якби це не було жахливою безтактністю, я б запропонував Вам свій плащ.

— Ви вже вдруге за кілька днів намагаєтеся порушити правила етикету, — посміхнулася імператриця. — Думаю, настав час повернутися в будинок. Головний лікар хотів обговорити справи подальшого фінансування, напевно, Ви могли б долучитися.

— Це мені за честь, — аристократ приклав руку до серця, але очей не опустив. — Усе, що дозволить мені бути хоча б на крок ближчим до Вас, ясновельможна пані, безцінне.

З лікарського будинку Арселія вийшла ближче до вечора. Набагато спокійніша, ніж колись, вона ніби знову відчула опору під ногами. Гайда допомогла їй влаштуватися в паланкіні, закутала ноги пані м'якою накидкою, і тільки після цього присіла на подушці навпроти.