Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

Тепер одним схлипом не обійшлося, очі теж зволожилися, ось-ось сльози хлинуть.

Чорт, і повірити хочеться, і щось не дає. Занадто часто вона поглядає на мене крадькома, ніби реакцію на почуте вивчає. Ну, годі, спектакль це чи сповідь, а треба тему закривати. Ось такий я байдужий чурбан.

— Панно. Я дуже співчуваю вам, але подивіться на негаразди, що випали на вашу долю, як на випробування. Нагородою за які стала зустріч із Віктором. Погодьтеся — це значно неймовірніше, ніж обман та зрада.

Чиї саме, уточнювати не будемо. Кожна кішка має своє сало в шафі.

— Саме так, мій друже! — палко вигукнув іспанець. — Наша зустріч ось тут, посеред Дикого поля — то справжнє диво! І тому ми хочемо просити в тебе дозволу залишитися в загоні.

— Що?

Сказати, що я здивувався — все одно, що нічого не сказати. Хоча, тверезо міркуючи, не найгірший варіант. Ану, глянемо на її вміння? Ого! Здивувала красуня. Втім, монастир, цирк, маркітантський обоз. Та ще школа життя. Сила і спритність, як і слід було чекати, — двійка. Натомість інтелект та харизма — «10». Верхова їзда «4». Збір трофеїв «7». Логістика — «10». Переконання — «8». Утримання полонених — «8». Торгівля — «9».

Чорт… Цілком пристойно. Ось тільки чи не перебір? «Три сестрички під вікном пряли пізно ввечері…» Якесь бабське військо виходить. Як бійці на цей похідний гарем подивляться? Чи не почнуться напруження на ґрунті кохання та ревнощів? Недаремно запорожці баб навіть на поріг Січі не пускали. А з іншого боку, жодна з дівчат поки що проблем не створювала. Навпаки, все в масть. Особливо, Іридія… Дивлячись, як амазонка вправляється з луком і тримається в сідлі — козаки теж стали менше боки відлежувати, весь вільний час приділяючи стрільбі, фехтуванню та джигітовці.

Оксана, та й зовсім всюдисуща. Тому мазь до рани прикладе, тому зуби заговорить. Того просто розмовою заспокоїть. Меліса… Про послушницю храму ночі взагалі окрема розмова. Схоже, вона призначила себе моїм охоронцем. І вдень, і вночі ні на крок не відходить. Особливо після того сну про таємну в'язницю інквізиції.

Гаразд, умовили...

— Добре, — он як відразу повеселіли обидва. — Але з однією умовою. Панночка залишається в загоні доти, доки ви разом і один одному вірите. Будь-який сумнів, прояв ревнощів, навіть найбезневинніший флірт із кимось іншим — підете геть обидва. Назавжди. І другої розмови на цю тему не буде. А якщо, з її вини, станеться в загоні якась колотнеча — я її вб'ю. І, повірте, рука не здригнеться.  Чи згодні?

— Так…

Хто б сумнівався у відповіді іспанця. А ось панночка задумалася. Розуміла, я не жартую. І жалісні погляди заплаканих оченят на мене не вплинуть.

— А якщо вони самі… — невпевнений погляд у бік козаків.

Ось із цього, як правило, все і починається. «Не винна я, він сам прийшов»

— Мені скажеш… — Меліса легенько доторкнулася до мого плеча, лише на мить випереджаючи різку відповідь. — Я навчу, як зробити так, щоб більше ні в кого не виникало навіть думки осквернити чуже кохання.

А, ну якщо так, тоді звичайно... Тоді я спокійний. Випадково бачив, як один із козаків намагався силоміць відвести сестру до найближчих зелених насаджень. І з якою збентеженою мордою він передумав, не пройшовши з Мелісою навіть половини шляху. «Бджілка» вміла не лише мед збирати, а й жалила дошкульно.

На тому й зупинилися. А ще за годину два обози зі звільненим трудовим селянством вирушив до місця призначення. Як і було задумано, переселенців у Пороги супроводжували ополченці та реєстрові козаки. Все одно вони люди підневільні, над собою не владні. Повинні у свої полки повернутися. І мені їх тримати не з руки.

А другий обоз, в Полісся, повели сердюки і... гусари. На жаль, не знайшов іспанець спільної мови з чванливими шляхтичами. І я теж вирішив не зв'язуватись. Обговорили суму викупу, яку вони самі запропонували, а додатковою умовою зобов'язалися супроводити обоз в моє село, після чого і розпрощалися.

Так що в мене під рукою залишилися лише перевірені Мамай із де ла Бусенором. Амазонка Іридія, Меліса та ворожка Оксана. З новеньких Агнешка і лікар Кирило. А ще ударне угруповання з одинадцяти панцирних козаків. Які беззаперечно визнали моє верховенство, але безпосереднім отаманом обрали Мамая. Тобто сімнадцять бійців і троє у групі забезпечення тилу. Загалом, міцний і водночас мобільний загін.

Залишилося тільки вирішити — рухатися далі до Перекопа, сподіваючись нагнати ще когось, чи повертатися до переправи і вже там робити засідку за всіма правилами військового мистецтва?