Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"

б. Сідайте, прошу. Доведеться, правда, на підлогу, — крісел у цьому салоні, на жаль, немає. Але хто живе в бруді, може сидіти на землі. Я це кажу не для того, щоб вас образити, бо те, що ми звемо брудом, ви називаєте народом. Ви ж не будете вимагати, щоб я проголошував: свобода, рівність, братерство? Це одна з кімнат мого старовинного замка. Колись сеньйори кидали сюди мужиків, тепер мужики сюди кидають сеньйорів. Ця нісенітниця зветься революцією. Коли не помиляюсь, мені через тридцять шість годин мають відтяти голову. Я не відчуваю від цього прикрості. А от без тютюну погано. Якби ви були ввічливі, ви б прислали мені табакерку, яку я забув там нагорі, у дзеркальній кімнаті, де ви гралися малим хлоп’ям і гойдались на моїх колінах. Пане, я хочу вам дещо сказати. Вас звуть Говен, і, дивна річ, у ваших жилах тече благородна кров, така ж, як і моя. І ця кров, що зробила з мене людину честі, зробила з вас якесь чорт зна що. Бувають такі своєрідні явища. Ви мені скажете, що це не ваша вина. Але й не моя. Очевидно, людина стає злочинцем, не усвідомлюючи цього. Все залежить від того, хто яким повітрям дихає. У такі часи, як наші, ніхто не відповідає за свої вчинки, революція — це дурисвітка, що обкручує всіх, І всі ваші великі злочинці тільки великі простаки. Почати хоча б з вас. Мушу вам сказати, що я від вас у захваті. Так, я дивуюся такій людині, як ви. Людина славного роду, з добрим становищем у суспільстві, віконт, власник ось цього самого замка Тур-Говен, принц Бретонський, маючи змогу пролити кров за велику справу, в майбутньому герцог і пер Франції, маючи майже все, чого може бажати на землі розсудлива людина, — стає тим, чим ви є, і так старанно цього добивається, що вороги вважають вас злочинцем, а ваші друзі — дурнем. До речі, передайте мої вітання пану абатові Сімурдену.

Маркіз говорив невимушено, просто, нічого не підкреслюючи, наче у світській розмові, спокійно дивлячись своїми ясними очима на онука і заклавши руки в кишені жилета. Він спинився, передихнув і продовжував:

— Не буду критися від вас: я зробив усе можливе для того, щоб вас убити. Я сам особисто своїми руками тричі націлював на вас гармату. Це нечемно, я визнаю. Але дивно було б сподіватися від ворогів, щоб вони чинили вам приємність. Бо ж ми на війні, пане мій онук. Все в огні і крові. Короля ж убили. Чудові часи!

Він знову спинився, потім продовжував:

— І тільки подумати, що нічого б цього не сталося, якби в свій час повісили Вольтера та заслали Руссо на галери. Ах, це справжній бич — ці розумники! До речі, що ви можете закинути монархії? Правда, абата Пусселя заслали в його абатство Корбіньє, але дали йому змогу їхати не поспішаючи і в якому завгодно екіпажі. А щодо вашого пана Тітона, який був, треба сказати, добрий розпусник і негідник, то його спровадили із Венсенського замка в замок Гам у Пікардії, який стоїть, слід визнати, в досить поганій місцевості. От і всі провини. Я це пам’ятаю. Я теж кричав свого часу, я теж був такий же дурний, як і ви.

Маркіз помацав у кишені, немов шукав табакерку, і продовжував:

— Але не такий лихий. Ми говорили, щоб поговорити. Ми також обурювалися тоді всякою судовою тяганиною. Потім прийшли панове філософи. Їхні твори палили, а слід було палити самих авторів. До всього домішувалися ще придворні інтриги. І були всі ці йолопи, Тюрго[126], Кене, Мальзебер, фізіократи і так далі. Ну й пішло! Всьому причиною писаки та віршомази. Як же! Енциклопедія![127] Дідро! Аламбер! Ах, дурні недотепи! І така благородна людина, як прусський король, теж упіймався на їхній гачок! Я б розправився з усіма цими борзописцями! О, ми колись уміли чинити суд. Тут на стінах видно знаки коліс для четвертування. Ми не жартували. Ні, ні, не треба ніяких писак, бо коли будуть Вольтери, будуть і Марати. Коли будуть люди, що переводять папір, будуть і негідники, які вбивають. Доки буде чорнило, буде й чорнота. Доки руки людей триматимуть гусяче перо, дурість перетворюватиметься на лють і жорстокість. Книги породжують злочин. Слово «химера» має подвійне значення; воно означає і мрію, і страховище. Як доводиться розплачуватися за дурощі! Що ви нам співаєте про ваші права? Права людини! Права народу! Вигадки, дурні байки! Чисте безглуздя, пусте патякання! Коли я кажу: Авуаза, сестра Конана II, принесла Бретань в посаг Гоелові, графові Нантському і Корнуельському, який лишив свій трон Аленові Ферганові, дядькові Берти, дружини Алена Чорного, сеньйора Ла-Рош-Сюріон, матері Конана Малого, прадіда Гі та Говена де-Туар, нашого предка, я кажу ясну річ. І от вам право. Але ваші пройдисвіти, ваші шахраї, ваші нікчеми, що вони називають своїми правами? Боговбивство і царевбивство! Хіба ж це не гидота? О, мерзотники! Мені соромно за вас, пане. Адже в вас тече ця горда бретонська кров. Ви і я — ми походимо від Говена Туарського. Нашим предком був великий герцог Монбазон, пер Франції, що був вшанований орденським ланцюгом; він узяв штурмом Тур і був поранений у бою під д’Арком і помер обер-єгермейстером Франції у своєму замку Кузьєр в Турені на вісімдесят сьомому році. Я можу вам також назвати герцога Лодюнуа, сина пані де-ла-Гарнаш, Клода де-Лоррена, герцога де-Шеврез і Анрі де-Ленонкур та Франсуазу де-Леваль-Буадофен. Але для чого? Пан має честь бути ідіотом, і він домагається рівності з моїм конюхом. Я був уже старий, коли ви були ще хлопчиком. Я втирав вам тоді носа і втру тепер. Ви якось примудрились рости і в той же час лишатись малим. Відтоді, як ми бачилися, ми обидва йшли кожен своїм шляхом. Я шляхом честі, ви — протилежним. О, я не знаю, чим це скінчиться. Але панове ваші друзі — мерзенні негідники. Так, справді, я з цим охоче згоджуюсь, — прогрес надзвичайний. У нас в армії солдата за пиятику карали водою: три дні підряд він мусив випивати перед фронтом пляшку води. Цю кару скасовано. Ви завели обмеження цін. Ви маєте Конвент, єпіскопа Табеля, пана Шометта[128] і пана Ебера і знищуєте гуртом усе минуле, від Бастілії до календаря, де святих замінили овочами. Дуже добре, панове громадяни, будьте господарями, царюйте, порядкуйте, не соромтесь. Все це не завадить релігії бути релігією, все це не викреслить