Читати книгу - "До зустрічі з тобою"

Вілл слухав її, і я бачив, як він читає викладені перед ним папери.

— Де ти знайшла всю цю інформацію? — сказав він нарешті.

Вона звела брови.

— Знання — сила, Вілле, — відповіла вона.

І мій син усміхнувся, наче вона сказала щось надто розумне.

— То… — промовила Луїза, коли скінчилися запитання. — Ми їдемо через вісім днів. Ви задоволені, місіс Трейнор? — Вона сказала це з легким викликом, ніби провокувала Каміллу сказати «ні».

— Якщо ви всі цього хочете, тоді все гаразд, — сказала Камілла.

— Натане. Ти в справі?

— Ясна річ.

— І… Вілле?

Ми всі дивилися на нього. Зовсім недавно про жодне з цих занять навіть не думали. Був момент, коли Вілл радо відповів би «ні», просто щоб насолити матері. Наш син завжди був таким, він чинив нераціонально, просто тому, що не хотів, щоб здавалося, наче він поступається. Я не знаю, звідки це прагнення суперечити. Можливо, саме тому він був таким блискучим посередником у перемовах.

Він подивився на мене непроникним поглядом, і я відчув, як напружилося моє підборіддя. Тоді він подививсь на дівчину та всміхнувся.

— Чом би й ні, — промовив нарешті. — Я з нетерпінням чекаю, коли Кларк кинеться в бистрину.

Дівчина, здавалося, полегшено видихнула, неначе вона припускала почути його «ні».

Смішно, але, визнаю, коли вона вперше ввійшла в наше життя, я був трохи підозріливим до неї. Вілл, незважаючи на весь блеф, був уразливий. І я боявся, що ним можна маніпулювати. Врешті-решт він заможний парубок і, коли та паскуда Алісія втекла з його другом, почувався так само нікчемним, як і будь-хто почувався б на його місці.

Я бачив, як Луїза подивилася на нього з дивним виразом суміші гордості та вдячності, і я раптом відчув неабияку радість від її присутності там. Мій син, хоч ми й ніколи про це не говорили, був у найнестерпнішій ситуації. Хоч би що вона робила, це лише на трохи відверне його.

Кілька днів у будинку вчувався слабкий, але, безумовно, святковий дух. У Камілли з’явилася тиха надія, хоч вона відмовилася визнати, що це так. Я розумів цей підтекст: що саме нам врешті-решт святкувати? Я чув, як пізно вночі вона телефонувала Джорджині, виправдовуючи те, на що вона погодилася. Дочка своєї матері, Джорджина вже шукала шляхи, якими Луїза, можливо, використає ситуацію на свою користь.

— Джорджино, вона запропонувала, що сама за себе заплатить, — сказала Камілла. — Ні, люба. Не думаю, що ми маємо вибір. У нас обмаль часу, і Вілл погодивсь на це, тому я просто хочу сподіватися кращого. Думаю, і тобі варто це зробити.

Я знав, чого їй коштувало захищати Луїзу чи навіть краще ставитися до неї. Але вона терпіла дівчину, бо чудово знала, як і я, що Луїза — наша єдина можливість зробити сина бодай частково щасливим.

Дарма що жоден з нас цього не казав, Луїза Кларк стала нашим єдиним шансом зберегти Вілла в живих.

***

Минулого вечора я вийшов випити з Деллою. Камілла була в гостях у своєї сестри, тому ми вирішили прогулятися вздовж річки на зворотному шляху.

— Вілл хоче поїхати у відпустку, — сказав я.

— Як чудово, — відповіла вона.

Бідолашна Делла. Я бачив, як вона бореться з інстинктивним бажанням запитати мене про наше майбутнє, обговорити, як ця несподівана подія може вплинути на нього, але я не припускав, що вона колись наважиться. Не раніше, ніж усе розв’яжеться.

Ми йшли, спостерігаючи за лебедями, всміхаючись до туристів, що каталися в своїх човнах під промінням вечірнього сонця, і вона говорила про те, як чудово все може скластися для Вілла і як покаже йому, що він вчиться адаптуватися до своєї ситуації. Було мило, що вона це казала, адже я знав, що в деякому розумінні вона може з повним правом сподіватися, що це нарешті скінчиться. Урешті-решт саме нещасний випадок з Віллом перекреслив наші плани на спільне життя. Очевидно, потай вона сподівалася, що мої обов’язки щодо Вілла колись закінчаться і я стану вільним.

І от я йшов поруч із нею, відчував, як її рука лежала на згині моєї, слухав її мелодійний голос. Я не міг сказати їй правду, ту правду, про яку знало лише кілька людей. Якщо дівчина зазнає невдачі з ранчо, банджі-джампінгом, гарячими ваннами тощо, як це не парадоксально, вона звільнить мене. Бо якщо я колись і зможу покинути свою родину, то лише тоді, коли Вілл остаточно вирішить поїхати в те пекельне місце у Швейцарії.

Я знав це, і Камілла знала це. Навіть якщо жоден з нас не признавався в цьому. Тільки після смерті сина я зможу жити тим життям, яке собі обрав.

— Ні, — сказала вона, вловивши вираз мого обличчя.

Люба Делла. Вона знала, про що я думав, навіть коли я цього не знав.

— Це гарна новина, Стівене. Справді. Хтозна, може, це стане для Вілла початком зовсім нового незалежного життя.

Я накрив її руку своєю. Якби я був сміливішим, можливо, признався б їй, що думаю насправді. Якби я був сміливішим, то давно б її відпустив, а можливо, й дружину.

— Ти маєш рацію, — сказав я, змусивши себе всміхнутися. — Сподіватимемося, що він повернеться з купою байок про троси та інші лячні штуки, якими молоді люди його віку намагаються вразити одне одного.

Вона штовхнула мене.

— Він може змусити тебе зробити щось схоже в замку.

— Рафтинг у рову? — запитав я. — Це може стати перчинкою наступного літнього туристичного сезону.

Захоплені цією неправдоподібною картинкою, ми йшли, сміючись усю дорогу до елінгу для човнів.

А тоді Вілл захворів на запалення легенів.

22

Я вбігла в реанімаційне відділення. Завдяки розгорнутому планові лікарні та через вроджений брак у мені внутрішнього компаса палату інтенсивної терапії я шукала цілу вічність. Я мусила тричі запитувати, перш ніж мені вказали правильний напрямок. Нарешті, захекана та важко дихаючи, я відчинила двері в палату C12. У передпокої сидів Натан і читав газету. Він підвів очі, коли я підійшла ближче.

— Як він?

— На кисні. Стабільний.

— Я не розумію. У п’ятницю ввечері все було чудово. Він трохи кашляв у суботу вранці, але… але таке! Що сталося?

Моє серце гупало. Я на мить присіла, намагаючись віддихатися. Я доволі набігалася, відтоді як одержала текстове повідомлення від Натана годину тому. Він вирівнявся й склав газету.

— Лу, це не вперше. Бактерії потрапляють у його легені, механізми кашлю не працюють, як мали б, тому йому гіршає досить швидко. Я застосовував деякі методи очищення