Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

викручується від сплати пенсії покаліченим робітникам.

— Це ж означало б для акціонерів сотні тисяч доларів видатку на рік, — сказав він, і я згадала про останні дивіденди, які нещодавно одержав мій батько, про мою гарну сукню і нові батькові книжки, куплені на ті гроші. Ернестові слова про те, що моя сукня заплямована кров’ю, зринули в моїй пам’яті, і я здригнулася з огиди й жаху.

— Виступаючи свідком на суді, ви не сказали, що Джексон скалічився тому, що намагався врятувати машину від аварії? — спитала я Сміта.

— Ні, не сказав, — промовив він, і уста йому гірко скривились. — Я сказав, що Джексон покалічився через свою власну неуважність та необережність і що компанія відповідати за те не може.

— Але то справді була необережність?

— Ет, називайте так чи інак, не в тім річ. Річ у тім, що, працювавши стільки годин біля верстата, людина виморюється.

Я зацікавилася цим чоловіком. Безперечно, він розумово стояв вище за своїх товаришів.

— Ви, мабуть, здобули кращу освіту, ніж більшість робітників? — спитала я його.

— Я закінчив середню школу, — відповів він. — Щоб платити за навчання, мені довелося працювати двірником. Я хотів учитись в університеті, але як помер батько, мені довелось піти на завод. Колись я мріяв стати природознавцем, — пояснив він мені соромливо, ніби визнаючи якусь таємну ваду. — Я люблю тварин. А от довелося працювати на фабриці. Коли мене призначили майстром, я одружився, пішли діти… і я вже не хазяїн сам собі.

— Що ви хочете цим сказати?

— Я вам пояснюю, чому я свідчив на суді проти Джексона, чому я додержувався даних мені інструкцій.

— Чиїх інструкцій?

— Полковника Інгрема. Він сам сказав мені, як я повинен свідчити.

— І це згубило Джексона?

Густо червоніючи, він ствердно кивнув головою.

— А в Джексона жінка й двоє дітей, яких він повинен годувати.

— Знаю, — сказав Сміт спокійним голосом, хоч червонів дедалі дужче.

— Скажіть мені,— не вгавала я, — чи легко вам було стати з такого, як ви були, скажімо, в школі, людиною, здатною криво свідчити на суді?

Сміт ураз так скипів, що я аж злякалась. Він брутально вилаявся і стиснув кулаки, ніби хотів ударити мене, але швидко отямився.

— Пробачте, — відразу сказав він. — Ні, нелегко. Ну, а тепер вам, мабуть, уже час іти. Ви витягли з мене все, що вам треба було. Але дозвольте вас попередити, що ви нічого не доб’єтеся, коли десь будете переповідати мої слова. Я від усього відмагатимуся, свідків нашої розмови немає. Якщо доведеться, я навіть перед судом заприсягнуся, що нічого цього не казав.

Після розмови з Смітом я пішла до батька на хімічний факультет. У його кабінеті я зустріла Ернеста. Зустріч була цілком несподівана, але він привітався зі мною, так само сміливо дивлячись в очі й міцно потискаючи мені руку. І так само химерно поєднувались у ньому ніяковість і невимушеність. Здавалося, він забув про нашу бурхливу суперечку, але я була не в такому настрої, щоб її забути.

— Я познайомилась із справою Джексона, — випалила я зразу.

Він насторожився й зацікавлено чекав, що я скажу далі, хоч я вже бачила в очах його певність, що мої колишні переконання похитнулися.

— Здається, з ним справді повелися негарно, — призналась я. — Я… я… гадаю, що, мабуть-таки, його кров справді крапає з нашого даху.

— Авжеж, — відповів Ернест спокійно. — Якби з Джексоном та його товаришами поводилися не так безжально, дивіденди не були б такі великі.

— Ніколи вже більш мене не тішитиме нова гарна сукня, — промовила я.

Я почувалася покаянною грішницею, і мені було солодко на душі від того, що мій сповідник — Ернест. Уже й тоді, як завше потім, мене вабила його сила. Він ніби випромінював спокій і почуття безпеки.

— В ряднині вам не буде легше, — сказав він поважно. — Бо на джутових фабриках робиться те саме. Скрізь так. Наша хвалена цивілізація стоїть на крові, вся просякла кров’ю, ні ви, ні я, ніхто з нас не може уникнути її ганебного кривавого тавра. З ким ви розмовляли?

Я розповіла йому все.

— Ніхто з них не вільний, — сказав він, вислухавши мене. — Всі вони прив’язані до невблаганної промислової машини. І весь трагізм становища в тому, що вони прив’язані до цієї машини своїми живими жилами. Вони намагаються оборонити своїх дітей. І цей батьківський інстинкт у них сильніший за будь-яку моральність. Візьміть, наприклад, мого батька. Він і брехав, і крав, і ладен був зробити щонайганебнішу річ, аби тільки нагодувати мене, моїх братів і сестер. Він теж був рабом цієї машини, і вона вичавила з нього душу, виссала життя.

— Але ж ви, — перебила я, — ви ж вільна людина.

— Не цілком, — відповів він. — Щоправда, живими жилами я до цієї машини не прив’язаний. Я часто дякую своїй долі за те, що в мене нема дітей, хоч я дуже люблю їх. Навіть коли б я одружився, то не зважився б мати дітей.

— Ну, це вже негарний принцип, — вирвалося в мене.

— Знаю, що негарний, — сказав Ернест невесело, — зате практичний. Я революціонер, а це небезпечна професія.

Я недовірливо засміялася.

— Уявіть собі, що було б, якби я вночі заліз до вас у дім украсти гроші, які ваш батько одержує на акції Сьєррських заводів. Що б він зробив?

— У тата на нічному столику лежить револьвер, — відповіла я. — Напевне, він застрелив би вас.

— А що було б, якби я та кілька моїх товаришів привели півтора мільйона людей{28} в оселі багатіїв? Мабуть, багато було б стрілянини, як ви гадаєте?

— Але ж ви цього не робите, — заперечила я.

— Якраз це я й роблю. І ми маємо намір забрати не тільки все добро, що є в таких оселях, але й усі джерела того багатства — шахти, залізниці, заводи, банки, склади. Це і є революція. Це справді небезпечна професія, і я боюся, що стрілянини буде навіть більше, ніж я уявляю. Але, як я вже казав, зараз ніхто не може почуватися вільним. Усіх нас захопили колеса й зубці величезної промислової машини. Ви вже переконалися, що й вас вони захопили і всіх тих людей, із якими вам довелося розмовляти. Побалакайте ще й з іншими. Підіть до полковника Інгрема, до газетних репортерів, що писали про Джексонову справу. Познайомтеся з редакторами, що випускають ці газети. Ви побачите — всі вони раби промислової машини.

Трохи згодом я спитала його, чи часто з робітниками трапляються нещасливі випадки на роботі, й вислухала цілу невеличку лекцію про умови праці в промисловості.

— Статистика