Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга третя"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дядько-панько вирішив перемовитися словом з Пращуром.
— Привіт! — гукнув він. — Надворі падає сніг. Чому зараз нічого не трапляється. Усе якесь дрібне і несуттєве. Чому все велике змаліло? Куди подівся мій струмок? — Дядько-панько замовк. Йому вже набридло розмовляти з другом, від якого слова не дочекаєшся. — Ти надто старий, — розсердився він і гупнув костуром по підлозі. — А коли настане зима, постарієш іще більше. Узимку завжди страшенно старієш.
Двері до порожніх прибраних кімнат на горішньому поверсі стояли нарозтвір; зник, наче й не було, затишний безлад; килими лежали поважними чотирикутниками, наче під лінійку, а все це осявало холодне сніжно-біле світло зимового дня.
Дядько-панько дивився на свого друга, чекаючи, що той скаже. Його враз охопив гнів, він відчув себе покинутим.
— Що?! Чого мовчиш?! — верескнув він.
Однак Пращур вперто не відповідав, стояв у своїй надто довгій нічній сорочці і мовчки витріщався на Дядька-панька.
— Виходь зі своєї шафи! — суворо звелів Дядько-панько. — Вийди і подивися! Вони усе переробили по-своєму, і тепер лише ми з тобою знаємо, як було з самого початку!
З тими словами Дядько-панько досить-таки відчутно тицьнув пращура костуром у живіт. Задзвеніло скло, старе дзеркало тріснуло і враз обсипалося на підлогу. В одному видовженому осколку Дядько-панько встиг лише помітити приголомшений вираз обличчя Пращура, як і той впав та розбився. Дядько-панько стояв перед коричневим шматком картону, який анічогісінько не міг йому сказати…
— Ага, — буркнув Дядько-панько і пішов собі геть. Він був дуже сердитий.
Дядько-панько сів перед відчиненими дверцятами кухонної плити і задумався, дивлячись на вогонь. На столі Гемуль розгорнув цілу купу всіляких креслень.
— Щось негаразд зі стінами, — сказав він. — Вони якісь криві і весь час валяться. їх зовсім неможливо припасувати між гілками.
«Може, він заліг у зимову сплячку», — міркував Дядько-панько.
— Зрештою, — вів далі Гемуль, — стіни відгороджують від світу. Напевно, набагато приємніше, сидячи на дереві уночі, роззиратися на всі боки й дивитися, що діється навколо. Як ви гадаєте?
— Мабуть, усі значні події відбуваються навесні, — мовив Дядько-панько сам до себе.
— Що ти сказав? — перепитав Гемуль. — Так цікавіше, правда?
— Ні, — відповів Дядько-панько, не слухаючи, що той каже.
Нарешті він знав, що йому слід робити — усе дуже просто! Треба перестрибнути через усю зиму і відразу опинитися у квітні. І нема над чим ламати собі голову! Достатньо вимостити собі затишне кубельце для сну, і нехай світ котиться далі своїм шляхом. А коли він прокинеться, усе знову буде так, як і повинно бути. Дядько-панько подався до комори, зняв покришку з супниці, наповненої ялиновою глицею, і дуже зрадів. Раптом йому страшенно захотілося спати. Він пройшов повз замисленого Гемуля:
— Бувай! Я залягаю у зимову сплячку! — повідомив він.
— Бувай! Бувай! — неуважно відповів Гемуль. Коли двері за Дядьком-паньком зачинилися, він підвів голову, глянув йому услід і знову поринув у важкі роздуми, бо нелегка то справа змайструвати дім на гілках клена.
Того вечора на небі не було ані хмаринки. Під лапками мудрика хрустіла тоненька крига, коли він простував садом. Долина мумі-тролів повнилася студеною тишею, сніг побілив схили навколишніх гір. Куля була порожньою. Вона враз стала звичайною, хоч і гарною блакитною скляною кулею. Зате чорне небо усіялося зорями, мільйонами мерехтливих іскристих діамантів. То були зимові зорі, холодні мов крижинки.
— Ось і прийшла зима, — сказав мудрик, заходячи до кухні.
Гемуль нарешті прийняв рішення, що без стін будиночок для Мумі-тата лише виграє, вистачить там і самої лише підлоги. Він з полегкістю згорнув усі свої папери і сповістив:
— Дядько-панько заліг у зимовий сон.
— Він взяв з собою свої речі? — запитав мудрик.
— Навіщо вони йому? — здивувався Гемуль.
Ті, що залягають у зимовий сон, стають, зазвичай, набагато молодшими, прокинувшись навесні. їм нічого не треба, вони тільки хочуть, щоб їх не турбували. Однак мудрик знав, як важливо відчути після пробудження чиєсь піклування, тому він розшукав речі Дядька— панька, виклав їх перед одежною шафою, потім накрив його ковдрою з гагачого пуху, дбайливо підіткнувши з усіх боків, бо зима може видатися лютою. У шафі слабко пахло духмяними прянощами. У пляшці ще залишалося трішки коньяку, саме стільки, щоб вистачило освіжитися у квітні.
20
Коли Дядько-панько заліг у зимовий сон в одежній шафі, у Долині стало ще тихіше. Інколи чутно було, як Гемуль стукає молотком на клені або рубає дрова біля дровітні. А поза тим панувала цілковита тиша. Мешканці будинку віталися одне з одним уранці і бажали на добраніч увечері, але розмовляти їм не хотілося. Вони чекали закінчення своєї історії.
Час від часу хтось навідувався до комори попоїсти. Кавник цілими днями стояв на плиті, щоб не холонула кава.
Тиша в Долині була, власне кажучи, дуже приємною і заспокійливою, а мешканці будинку, рідше зустрічаючись одне з одним, ще більше зріднилися. Блакитна скляна куля була цілком порожня, готова будь-якої миті наповнитися чимось новим. З кожним днем холодніло дедалі більше.
А одного ранку сталася несподіванка: підлога дерев’яної хатинки завалилася, і великий клен стояв тепер такий, як до будови, розпочатої Гемулем.
— Диво та й годі, — мовив Гемуль. — Мені знову здається, ніби навколо мене відбуваються речі, які вже колись відбувалися.
Вони стояли утрьох під кленом — Гемуль, Нюхмумрик й мудрик Лавка — і дивилися на руйнацію.
— Можливо, Мумі-татові, — несміливо озвався Лавка, — буде більше до вподоби сидіти на гілці, ніж на підлозі хатинки.
— Мабуть, твоя правда, — погодився Гемуль. — Це було би більше у його стилі, чи не так? Я міг би прибити цвях на стовбурі для штормового ліхтаря, але, як на мене, він матиме природніший вигляд, коли висітиме на гілці.
Друзі подалися до кухні випити кави. Цього разу вони кавували разом, товариством, навіть підставки поставили під горнята.
— Як зближує нещастя… — поважно мовив Гемуль, помішуючи ложечкою в своєму горнятку. — Що ми тепер будемо робити?
— Чекати, — відповів мудрик Лавка.
— З тобою усе ясно, а я що робитиму? — не вгавав Гемуль. — Тобі достатньо дочекатися родини Мумі-тролів, але в мене ситуація цілком інакша…
— Чому це? — здивувався мудрик.
— Не знаю…
Нюхмумрик долив собі ще кави.
— Після дванадцятої здійметься вітер, — сповістив він.
— Ось так ти завжди! — аж підстрибнув мудрик. — Тебе питають, що робити і як жити далі, бо тут
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Мумі-тролів. Книга третя», після закриття браузера.
