Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Чула я вже за того царя. І те чула, що він, окрім мене, нікого не хоче брати за дружину. Але чому нікого не присилав до мене?
– Но, то я тепер прийшов від того царя, збирайся й ходім!
– Добрий, леґеню. Я з тобою піду, але раніше, ніж іти, ти розшукай мій золотий перстень, що для мінянки. Перстень я загубила, коли за містом купалася в озері. Чистенька і глибока там вода. Мусиш знайти перстень. А як не знайдеш, то не піду до твого царя, а тебе покараю.
Зажурився хлопець. Засмучений ходить понад берегом. Нараз спало на думку, що у нього ж є риб'ячі луски.
«Ану спробую! Може, щось із того буде!» – вийняв луски з кишені й посукав. Тої ж хвилини з'явилася риба, котру він звільнив з корчів.
– Що за біда, леґеню?
Хлопець розповів, у якій він баламуті.
– Коли не знайду перстень, скарають мене смертю.
Риба пропала у воді. Скликала до берега усіх інших риб та й звідає в них:
– Хто з вас видів перстень? Такий і такий, – розповіла подругам.
Одна маленька рибка проговорила:
– Я виділа той перстень, айбо забрала його в мене жаба!
– Швидко по жабу!
Всі риби розбіглися й через якийсь час пригнали жабище – таке, як човен.
– Чи у тобі перстень? – питає потвору велика риба.
– Не знаю, чи в мені. Зараз подивлюся, – простерлася на березі й почала вимітувати з себе все, що в ній було…
Блиснув золотий перстень. Хлопець не встиг зробити і кроку, як підскочив заєць, вхопив перстень і – навтікача!
Хлопець згадав, що у нього є волоски пса. Швидко посукав ними, і в ту ж мить з'явився коло нього пес.
– Що за біда?
– Чи бачиш зайця? В нього перстень, котрий…
Не встиг договорити, як пес кинувся за зайцем, ніби його хто з рушниці вистрілив. Догнав і кинув ним об землю. Пес підхопив перстень, приніс його хлопцеві, а той з радістю рушив до цариці.
– Но, тут маєш перстень. Тепер, сподіваюся, вже підеш зі мною?
Вона каже:
– Той самий, котрий я загубила. Тепер я пішла б, але мусиш мені ще принести мертвої й живлющої води.
– Ой, коби я знав хоч ту кирницю…
– Мусиш знайти сам. А коли ні, то лишиш тут голову.
Знову зажурився. Ламав собі голову, що має чинити, й спали йому на гадку царицині голуби. Вийняв пера, посукав, і нараз прилетіла вже знайома пара.
– Що за біда?
Так і так, розповідає хлопець:
– Дала мені цариця дві пляшечки, аби я набрав до одної мертвої, до другої живлющої води.
– Се невелике діло. Дай-но сюди пляшечки!
Один голуб взяв у свої лапки одну пляшечку, другий вхопив другу й полетіли на високу гору, котра сягала аж до неба. На самому вершку сльозили дві кирниці: в одній була мертва, а у другій живлюща вода. Набрали води і принесли хлопцеві.
– Тут маєш. Але вважай, аби на тебе не бризнула й крапелька мертвої води, бо помреш одразу.
Хлопець поніс наповнені пляшечки цариці:
– Но, збираймося, їдемо!
– Чекай мало. Випробую, чи не ошукав ти мене.
І замочила зелену галузочку до мертвої води – гілка в ту ж мить зчорніла.
– Тепер перевірю другу.
Тоді суху палицю встромила у живлющу воду, і палиця в ту ж мить зацвіла.
– Но, зробив ти все, що я жадала. Тепер їдемо до твого царя.
Осідлали коней, посідали й рушили. А з часом прибули й до царського двору.
Слуги зараз же дали знати цареві. Цар, коли таке почув, не знав, як і радіти. Вибіг, обіймає то свого помічника, то свою наречену. Закликав до палацу, посадив до столу, й почалася велика гостина.
На царський стіл потрапили разом з іншими і пляшечки з мертвою й живлющою водою.
Йде гостина, цар дуже радіє. За столом молода каже:
– Пресвітлий царю, чи ти знаєш, який мудрий чоловік оцей твій посланець? Він зробив таке, що ще ніхто на світі не зробив – дістав мертвої й живлющої води.
Розглядають пляшечки. Молода цариця одну розоткала. Це була пляшка з мертвою водою. Але так невдало відкрила її, що одна крапля бризнула на хлопця і той нараз помер.
– Йой! – загойкав цар. Всі плачуть. А цариця Загадкова каже:
– Не біда. Нічого страшного не сталося.
Взяла другу пляшечку з живлющою водою, розоткала й бризнула на хлопця. Він нараз ожив. Айбо сто раз кращий і міцніший став.
Цар йому позаздрив:
– Добре було б, коби і я помолодшав…
І вже його не веселила гулянка, а увесь час стежив за пляшечками. Коли молода забавилася бесідою з гостями, він посяг за пляшкою, розоткав її й виляв на себе воду. Але потрапив похапцем на мертву. Одразу впав і, падаючи, перевернув стіл.
Почали шукати пляшечку з живлющою водою, але ніде її не було: вона впала й розбилася. Тепер не було ніякої сили воскресити мертвого царя.
Замість весілля відбувся похорон.
Царювати стала Загадкова. Вона сказала хлопцеві:
– Слухай сюди: не прийшла я з далекого краю, аби віддаватися за старого царя. Прийшла через тебе. Ти мені полюбився з першої ж хвилини, коли ми зустрілися. І я хочу бути твоєю дружиною, якщо ти не проти.
Всі, хто там був, вирішили того ж дня справити весілля. Потім хлопця обрали царем.
І казці кінець.
Життєве море
Царевичі Васильки
У одного царя був син. Цар був старий, тому вирішив він сина оженити і віддати йому царювання. Так і зробив. Синові присягли, і він став царювати.
Царський палац був коло моря, і молодий цар з жінкою полюбляли на човні по морю прогулюватися. Та одного разу пішла цариця до моря без чоловіка, але із служницями, і сіли вони на човен утрьох. Служниці взяли весла, управляють і їдуть. Раптом, коли трохи від'їхали від берега, човен перекинувся, і служниці потопились. А цариця перетворилася на качку і полетіла поверх води над морем.
То чарівниця човен перевернула, а сама перетворилася на царицю, прийшла до царя і каже:
– Нещастя яке трапилося! Перекинувся човен у морі, так я випливла, а служниці потонули.
От і живе цар з нею, як зі справжньою жив, – він і не здогадується, хто вона. Та куди цар не іде, його справжня жінка качкою стає і летить за ним.
Одного разу їде він широким шляхом, а вона наперед полетіла, спустилася, стала знов жінкою і народила двох синів. Поклала їм по голуб'ячому яєчку кожному під праве плече і сказала:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей», після закриття браузера.