Читати книгу - "Сто років самотності (збірка)"

цих американок була Патриція Браун. У віддяку за гостинність Ауреліано Другого сеньйор Браун розчинив перед Меме двері свого будинку й запросив її на суботні танці — тільки там ґрінґо й спілкувалися з тубільцями. Дізнавшись про запрошення, Фернанда на хвилину забула про Амаранту Урсулу та невидимих цілителів і розіграла нестямну мелодраму. «Ти тільки уяви собі, — сказала вона Меме, — що подумає про це полковник у своїй могилі». Фернанда негайно звернулася за підтримкою до Урсули. Але, всупереч усім сподіванням, сліпа баба вирішила, що нічого вартого осуду у відвідуванні танців і дружбі Меме з ровесницями-американками не буде, якщо вона, звісно, збереже твердість своїх переконань і не дозволить навернути себе до протестантської віри. Меме дуже точно вловила думку прабабусі й відтоді після танців завжди вставала раніше, ніж звичайно, і йшла до меси. Фернанда залишалася в опозиції, поки була обеззброєна повідомленням доньки, що американці хотіли б послухати, як вона грає на клавікордах. Інструмент винесли з будинку й відвезли до сеньйора Брауна, де юну музикантку винагородили найщирішими оплесками й найпалкішими поздоровленнями, після чого її стали запрошувати не тільки на танці, але й на недільні купання в басейні і раз на тиждень — на обід. Меме навчилася плавати як професійна плавчиня, грати в теніс і їсти вірджинську шинку із шматочками ананаса. Танцюючи, плаваючи, граючи в теніс, вона незчулась, як опанувала англійську мову. Ауреліано Другий був у такому захопленні від успіхів доньки, що купив їй у мандрівного торговця англійську енциклопедію в шести томах з численними кольоровими вклейками, і Меме читала її на дозвіллі. Читання відтягло її від усамітнень з подругами й пліток про кохання, і не тому, що вона поставила собі за обов'язок читати, — просто дівчина втратила будь-яке бажання обговорювати секрети, відомі всьому місту. Про своє сп'яніння Меме згадувала тепер як про дитячий вибрик, який здавався таким кумедним, що вона розповіла про нього Ауреліано Другому; йому ця історія видалася ще кумеднішою. «Дізналась би твоя мати!..» — повторював він, задихаючись від сміху, як говорив завжди, коли донька признавалася йому в чомусь. Він узяв з неї обіцянку так само відверто розповісти йому про своє перше кохання, і невдовзі Меме повідомила, що їй подобається один рудий американець, який приїхав на канікули до своїх батьків у Макондо. «Оце так так! — сміявся Ауреліано Другий. — Дізналась би твоя мати!» Але трохи згодом Меме сказала йому, що юнак повернувся на батьківщину і не подає про себе звістки. Зрілий розум Меме сприяв усталенню родинного миру, і Ауреліано Другий поступово знову став учащати до Петри Котес. Хоча бенкети вже не звеселяли його тіло й душу як раніше, але він усе ж не пропускав нагоди розважитися й видобути з чохла акордеон, де кілька клавішів були підв'язані шнурками від черевиків. Вдома Амаранта все вишивала свій покрівець, а Урсула дозволила старощам затягти себе в глибини пітьми, звідки їй уже нічого не вдавалося розгледіти, крім привида Хосе Аркадіо Буендіа під каштаном. Фернанда ще дужче зміцнила свою владу. В листах, які вона щомісяця писала синові, не було в той час жодного рядка неправди; мати приховувала від Хосе Аркадіо тільки своє листування з невидимими цілителями — вони знайшли у неї доброякісну пухлину товстої кишки й готували Фернанду до телепатичного оперативного втручання.

Уже можна було б сказати, що в стомленій від життєвих потрясінь родині Буендіа на довгі роки запанували мир і благоденство, але нагла смерть Амаранти викликала новий переполох. Ця смерть стала для всіх несподіванкою. Амаранта вже зістарілася й трималася осібно, проте ходила вона дуже прямо, на вигляд була міцною й, здавалось, як і раніше, зберігала своє залізне здоров'я. Від того дня, коли вона остаточно відштовхнула полковника Герінельдо Маркеса й замкнулася в спальні, щоб виплакатися, ніхто не знав, про що вона думає. А коли вийшла, то весь запас її сліз був вичерпаний назавжди. Вона не плакала ні після вознесіння Ремедіос Прекрасної, ні після вбивства всіх Ауреліано, ні після смерті полковника Ауреліано Буендіа — людини, яку вона любила більше від усіх на світі, хоча зрозуміла це тільки в ту хвилину, коли його труп знайшли під каштаном. Вона допомогла підняти небіжчика з землі. Одягла його в військову форму, причесала, поголила, підкрутила йому вуса краще, ніж це робив сам полковник у часи своєї слави. Ніхто не побачив у її діях вияву любові, всі вже звикли до того, що Амаранта добре обізнана з похоронними обрядами. Фернанда з обуренням говорила, що Амаранта не розуміє зв'язків католицизму з життям і бачить лише його зв'язки зі смертю, неначе католицизм — не релігія, а кодекс правил поховання. Однак Амаранта, заглиблена в хащу своїх спогадів, не чула її вчених промов на захист католицької релігії. Вона увійшла в старість, зберігши живими всі свої печалі. При звуках вальсів П'єтро Креспі їй, як і замолоду, хотілося плакати, немовби час та гіркий досвід нічого її не навчили. Хоча вона власноручно викинула на смітник циліндри з музикою під тим приводом, нібито картон зогнив від вогкості, в її нам'яті вони й далі оберталися й надавали руху молоточкам. Амаранта намагалася втопити ці звуки у нечистій пристрасті до свого небожа Ауреліано Хосе, намагалася шукати захисту від них у спокійному заступництві полковника Герінельдо Маркеса, але не змогла позбутися тієї мани навіть з допомогою найвідчайдушнішого вчинку своєї старості, коли за три роки до вирядження маленького Хосе Аркадіо до семінарії вона купала його й пестила, не як бабуся внука, а як жінка чоловіка, — за чутками так робили французькі жіночки, — ще у дванадцять-чотирнадцять років їй хотілося так само пестити П'єтро Креспі, що стояв перед нею в своїх вузьких штанях для танців і під стук метронома відмічав такти змахами чарівної палички. Іноді Амаранта мучилася тим, що залишила позад себе в житті цілий потік страждань; часом це доводило її до такої люті, що вона колола собі пальці голкою, та найбільше її терзав, бісив і засмучував духмяний, але вже поїдений черв'яками квітник кохання, який мав умерти тільки разом з нею. Як ото полковник Ауреліано Буендіа не міг не думати про війну, так і Амаранта не могла не думати про Ребеку. Але якщо брат зумів позбавити свої спогади гостроти, вона свої тільки більше розпалила. Протягом багатьох років Амаранта благала Господа лиш про те, щоб він не наслав на неї покару вмерти раніше за Ребеку. Щоразу, проходячи повз будинок колишньої суперниці і помічаючи на