Читати книгу - "Чорний Загін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона проїхала серед солдатів Загону, навпростець до Капітана, поговорила з ним півхвилини. Навіть знаходячись обличчям до обличчя з древнім злом, Капітан не виявляв своїх почуттів. Ніщо не може похитнути його спокій, коли він надіває маску незламного командира.
Елмо квапливо підійшов до мене.
-- Старий, як справи? – запитав я. Я не бачив його вже кілька днів.
-- Вона викликає тебе.
Я сказав щось схоже на “Буль.” Справжній геній.
-- Як я тебе розумію. Скільки можна. Але що поробиш? Знайди собі коня.
-- Коня? Навіщо? Де?
-- Я простий посланець, Док. Звідки мені знати… Про вовка помовка.
Молодий солдат, в уніформі війська Ревуна, з’явився на краю піраміди. Він вів чередою кілька коней. Елмо підбіг до нього. Після короткої перепалки, він кивнув мені. Неохоче, я підійшов до нього.
-- Вибирай, Док.
Я обрав гніду кобилу, красиву і начебто слухняну. Заскочив на неї. Було приємно знов опинитися в сідлі. Давно вже я не їздив верхи.
-- Побажай мені успіху, Елмо.
Я хотів щоб це прозвучало невимушено. А вийшов якийсь писк.
-- Ти везучий. – А коли я вже рушив, додав. – Будеш знати, як писати ті дурнуваті історії.
-- Вгамуйся, добре?
Коли я їхав, то таки задумався на мить, наскільки мистецтво впливає на життя. Невже я сам накликав це на себе?
Коли я наблизився, Леді не оглянулася. Вона тільки зробила ледь помітний жест. Вершник справа від неї від’їхав вбік, звільнивши місце для мене. Я зрозумів натяк, зупинився і щоб не дивитися на неї, зосередився на панорамі. Я відчув, що це її забавляло.
За тих кілька хвилин, що мене не було, ситуація погіршилася. Солдати повстанців захопили кілька плацдармів на другому рівні. На першому наші підрозділи були розбиті вщент. Ревун зглянувся над тими, хто залишився внизу, і дозволив своїм людям допомагати їм видряпатися на підпорну стіну. Підрозділи Шепіт, на третьому рівні, вперше почали стріляти з луків.
Штурмові пандуси вже майже досягли найближчої траншеї. Великі вежі зупинилися. Половина з них була непридатною. На решті були лучники, але вони знаходилися так далеко, що не завдавали жодної шкоди. Богу дякувати і на тому.
Поневолені на першому рівні використовували свою силу, проте постійна небезпека не дозволяла їм робити це ефективно.
-- Я хочу, щоб ти став свідком, Літописцю, -- сказала Леді.
-- Га? – Ще одна перлина з вуст найбільшого дотепника Загону.
-- Того, що зараз відбудеться. Щоб принаймні в одному місці це було описано належним чином.
Я крадькома поглянув на неї. На її обличчі з’явилася ледь помітна насмішкувата посмішка. Я перевів увагу на поле бою. Те, що вона творила зі мною, просто сидячи собі в самій середині шаленства, яке віщувало кінець світу, лякало мене більше, ніж перспектива загинути в бою. Я вже надто старий, щоб збуджуватися, як якийсь п’ятнадцятилітній хлопчак.
Леді клацнула пальцями.
Вершник зліва від неї підняв срібний горн, відхилив пов’язку з обличчя, щоб прикласти інструмент до вуст. Пір’їнка! Я кинув погляд на Леді. Вона підморгнула мені.
Поневолені. Пір’їнка і Мандрівник були Поневолені, так само, як раніше Шепіт. Вся їхня міць і сила були тепер в розпорядженні Леді… Мої думки мчали навипередки, налітали одна на одну. Таємні сенси, наслідки. Старі Поневолені повалені, нові Поневолені займають їхнє місце…
Заграв горн. Нота була такою солодкою, немов ангел викликав небесне воїнство. Вона не пролунала голосно, проте рознеслася повсюди, наче походила з самого небозводу. Бої припинилися. Всі очі повернулися до піраміди.
Леді клацнула пальцями. Інший вершник (гадаю, Мандрівник) підняв високо спис, а тоді вдарив наконечником в землю.
Передня підпорна стіна вибухнула в десятках місць. Тишу заповнив жахливий рев труб. Я знав що це, ще до того, як вони вирвалися з укриття і засміявся.
-- Слони!
Я не бачив бойових слонів з першого року служби в Загоні.
-- Звідки у вас слони?
Очі Леді сяяли. Вона не відповіла.
Відповідь була очевидною. З-за моря. Від своїх союзників у Містах-Самоцвітах. Як їй вдалося непомітно переправити слонів сюди й тримати в таємниці, оце справжня загадка.
Розкішна несподіванка для повстанців у мить їхнього здавалося вже певного тріумфу. Ніхто в цих краях не бачив бойових слонів, а тим більше не мав уяви, як проти них битися.
Сірі товстошкірі велетні врізалися в натовп повстанців. Погоничі слонів веселилися на повну, гнали своїх бестій в різні боки, розтоптували повстанців сотнями, повністю знищивши їхній бойовий дух. Вони змели щити. Незграбно перейшли по мостах і взялися за штурмові вежі, перевертаючи їх одна за одною.
Всього було двадцять чотири слони, по два на кожну схованку. Вони були вкриті бронею, а їхні погоничі заковані в метал, однак подекуди спис чи стріла випадково знаходили щілину і вбивали погонича, або сильно кололи тварину, розлючуючи її. Слони, які втратили вершників, втрачали теж інтерес до бою. Поранені тварини втрачали розум. Вони завдавали більше збитків, ніж ті, що були під контролем.
Леді зробила ще один жест. Мандрівник дав наступний сигнал. Солдати під нами опустили пандуси, по яких ми транспортували припаси вниз і поранених вгору. Всі війська з третього рівня, окрім Гвардії, зійшли вниз, вишикувалися і розпочали атаку на цей хаос. Взявши до уваги чисельну перевагу повстанців, це видавалося божевіллям. Але взявши до уваги несподіваний поворот долі, бойовий дух в дану мить був важливішим.
Шепіт на лівому крилі, Ловець посередині, старий товстун Лорд Джалена на правому. Загриміли барабани. Вони рушили вперед. Їх затримувала тільки необхідність вирізати тисячі охоплених панікою людей. Повстанці були надто перелякані, щоб встояти, проте втікати в напрямку своїх таборів, повз оскаженілих слонів, було теж лячно. Вони майже не захищалися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний Загін», після закриття браузера.