Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Коли повертається веселка

Читати книгу - "Коли повертається веселка"

217
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 87
Перейти на сторінку:

– Еге ж, як Дмитро. Але я не малюю, я пишу. Рідко, але пишу. Так, замітки для душі.

– Мені деколи здається, що у вас живуть дві різні людини, і мова в них інакша, по-іншому дивляться і ходять.

– Життя, розумієте, різне, ось і доводиться крутитись… е-е… тобто мімікрувати. – Караваєв підморгнув і раптом став серйозним. – Тетяно, дайте вашу мобілу.

– Навіщо?

– Те, що я вам скажу, повинно залишитись між нами. Все, що ви зараз почуєте, таємниця… сімейна таємниця. Тепер ви маєте знати цю таємницю.

– Я не буду нічого записувати.

– Не ображайтесь, але журналіст – це діагноз. Ви й самі не помітите, як увімкнете диктофон. Сподіваюсь, що ви мене зрозуміли. Ну, там, наслідки, якщо комусь десь щось…

Він узяв Тетянин телефон, вимкнув і поклав на лавку.

– Мені може син подзвонити, він буде хвилюватися, – сказала Таня.

– Він знає, шо я тут. Я швидко. Таню, ви, напевно, бажаєте знати, чому я не хотів зустрічатися з вами?

– Зараз це має значення?

– Так, має. Так ось… Ви знали, що ваша мати була коханкою Андрія Демиденка?

– Андрія? Ні, не знала і знати не хочу, – холодно відповіла Таня.

– Але доведеться. Ця інтрижка розпочалась ще до вашого народження. Олена закохалась в Андрія по вуха. Можна зрозуміти, він був мужиком показним. Він її кинув, але вона все ніяк не могла заспокоїтись, хоч і вийшла потім заміж. Рік тому, у травні, Олена приїхала в Золоте, у будинок мого покійного батька. П’яна. Ми всі були вдома, бо завжди приїжджали туди на День Перемоги. Роман також був.

– Рома? А де він зараз?

– Ой, прошу, зачекайте! Мені й так все це не подобається… Так ось… Олена сказала, що кинула чоловіка і приїхала за Андрієм.

– У Жовтоводську всі знають, що вона втекла з коханцем. Той чоловік, що накинувся на мене, це ж був Андрій Демиденко? Хм… Так, Олена що, зараз у вашому маєтку?

– Дайте мені договорити!.. Андрій хотів її спровадити, але вона витягнула пістолет і почала вимагати, щоб він поїхав разом із нею. Андрій відмовився, і тоді вона натиснула на курок. Роман закрив собою батька і отримав дві кулі…

Таня скрикнула і затулила вуста рукою.

– Був сильний крововилив у живіт… Він живий, але не зовсім. Він був у комі.

Озеро і клумба хитнулися. Було важко дихати.

– Вам зле? Таню, вам зле?! Я покличу лікаря! – Тік скочив на ноги.

– Не треба, – видихнула вона. – Був у комі?

Вона хотіла запитати, що зараз із Романом, але боялася.

– Так. Лежав у Броварах, там найкраща клініка для таких…

– Лежав? А… – Серце завмерло. – Де він зараз?

– Зараз він у Харкові.

– У Харкові?!

– Так. Тут, виявляється, працює якийсь унікальний ліпила… е-е… тобто лікар. Тиждень тому Романа перевезли сюди.

– Сюди?! Я можу його побачити?

– Та зачекайте ви!

Тік знову примостився поряд.

– Так… Можете…

– Тоді поїхали до нього! Зараз! – Вона схопила Караваєва за руку.

Він послабив краватку другою рукою і скривився:

– Тетяно, я ще не все сказав.

– До біса! Потім! Поїхали! – Вона підвелася на ноги. – Василю Максимовичу, благаю!

– Зараз ви припините благати. Сідайте, я не все розповів. – Він потягнув її до лавки.

Таня сіла. Він ховав очі й тер щоку.

– Ось воно що… Яка ж я дурна, – прошепотіла вона, дивлячись на Тіка. – Ані Рома, ані ви усі… – Вона замовчала і відчула холодний страх, що заповзав у душу. – Ви не пробачите мені… через матір…

– Ми вже пробачили.

– Як так?!

– Отак! Це питання вже закрито. Олени нема.

– А де вона?

– Її застрелили.

– Застрелили? Хто?

– Я знав, що це марна праця… – сумно мовив він. – А Рома казав… – Він затнувся.

– Рома? Що казав Рома?!

Тік насупився.

– Що казав Рома?! – перепитала вона. – Як він міг казати?! Він же у комі!

– Він отямився того дня, коли вас мали оперувати!

– Отямився? – мовила Таня.

– Так, отямився! І сказав, що не хоче починати наново з брехні. Ось що, Таню. – Він потер коліна. – Вашу матір застрелив Андрій.

Дивно, але в душі Тетяни нічого не поворухнулось, немов ішлося не про її маму, і навіть не про живу істоту, а просто про неживий предмет. Вона просто дивилась у рот Караваєву.

– З тої ночі він п’є, як коняка. Він живе у мене, у флігелі. Я вашу матір живою не бачив, мабуть, ви дуже на неї схожі, бо того дня, коли ви

1 ... 83 84 85 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли повертається веселка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли повертається веселка"