Читати книгу - "Чумацький шлях"

177
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 157
Перейти на сторінку:

Катря постукала в те віконце. З хати вичовпила стара бабуся. Катря уявляла ворожку худою, високою, сивою, з одним зубом у роті – і помилилася. Гомониха була низенька, кругленька, мов печеричка, з повними старечими щічками та веселими очима.

– Ти до мене, доню? Заходь! – прочинила вона двері і впустила Катрю до хати поперед себе.

Хатина була невелика. В челюстях печі горіла лучина. Всюди по стінах, навіть і за образами, стриміли пучечки різного зілля, і Катря подумала, що бабуся займається не лише ворожінням, а й знахарством та замовлянням.

– Сідай, дитино, отуди до столу, на лаву, і розповідай, чого прийшла, – сказала Гомониха, сама сідаючи насупроти, на ослінчик. – Лихо яке чи хвороба?

Катря поклала свого вузлика з яйцями та пирогами на стіл, а сама присіла на лаву.

– Лихо, бабусю, – промовила стиха. – А від хвороби Бог милував!

– Яке ж лихо? Дівоче?

– Дівоче, бабусю… Поїхав мій суджений з чумаками в Крим по сіль та й не повернувся…

– Це що ж – Хуржиків наймит? – раптом запитала старенька. – Івась?

Катря була здивована і вражена.

– А звідки ви знаєте?

– Ну, світ чутками повниться! Лубень – жменька одна, все на виду! Та й розмов про хлопця восени було багато. Я навіть кидала карти на нього.

Катря аж скрикнула:

– Ну, й що, бабусю?

– Тоді був живий, а зараз не знаю.

– Тоді був живий! – вигукнула радісно дівчина. – То й зараз живий!

– Ну, хто зараз те знає? – заперечила стара. – Минуло багато часу…

– То поворожіть знову! Я ж для того й прийшла!

Ворожка перенесла лучину до столу, поставила в порожній глечик. Дістала досить-таки засмальцьовані карти – почала розкладати на столі. Довго водила над ними пальцем, плямкала губами.

– Ну, що, бабусю? – не стрималася Катря. – Що карти кажуть?

– Не розберу, дочко, – стенула плечима ворожка. – Ніби живий твій Івась… Тільки зі всіх боків у нього вороги… Ось попробую воском на воді вилляти…

Вона принесла миску води, над лучиною в металевій коновці розтопила кілька шматочків воску – і вилила у воду. Розтоплений віск розплився коржем по воді і миттю застиг, покрившись химерним візерунком. Гомониха нахилилася над мискою, зашепотіла:

– Івасику-Іваночку, озовися з краю дальнього! Чи ти живий-здоровий є? Чи загинув у морі синьому? Прилинь хоч на хвилиночку, явися сизим голубом! Прийди, прилинь іздалеку – тут ждуть тебе – не діждуться! Озвися з краю дальнього, Івасику-Телесику!

Віск затвердів і не поламався. Лежав на воді, мов круглий лист латаття, такий запашний і таємничий. Катря дивилася на нього з надією і острахом. Що він скаже?

Гомониха тричі перехрестила його і сказала:

– Дивись, дочко! Твій суджений живий! Він рветься додому, але довкола нього багато перешкод, і я не знаю, чи одоліє він їх, чи ні… Ось бачиш – це він, а круг нього злі люди, що не пускають його до тебе…

Вона пальцем показала на химерні звивини на застиглій поверхні воску, на якісь неясні лінії.

– Через тиждень або через два ти й сама можеш поворожити. Зараз бачиш, краї нерівні і темні – це злі сили, а коли стануть рівними і світлішими, то – на краще. А як будуть грубими й ламаними, то буде хлопцеві біда! Та сподівайся на краще! Завжди сподівайся на краще! І все буде добре!

– Дякую, бабусю, – сказала Катря. – Мені стало легше на душі. Івась живий! Чує моє серце!

5

Поль Джонс спустився вниз по дерев’яних сходах. Караульний солдат відкинув перед ним важкий полог, і контр-адмірал увійшов у просторе підземне приміщення, де сиділо на нефарбованих дерев’яних лавах кілька офіцерів. Всі вони ждали прийому у «найсвітлішого».

Однак Потьомкін наказав у першу чергу провести до нього «американця».

Джонс був вражений пишністю підземних апартаментів головнокомандуючого, так званого «польового штабу». Стіни оббиті сукном, підлога заслана килимами, меблі щонайкращі, і доставка їх сюди, у ці віддалені степи, коштувала, мабуть, немалих грошей. Всюди картини в позолочених рамах, бронзові свічники. На столі – карта Чорного моря та прилеглих країн.

В цьому затишному кабінеті, за масивним столом, сиділо троє – сам

1 ... 83 84 85 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чумацький шлях», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чумацький шлях"