Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

182
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 158
Перейти на сторінку:
і їхній захват і трепет докотилися до найглухіших містечок. Серед полів, лісів і долин родини, які з жахом читали про кризу національної економіки, все одно почали думати про Чикаго. Так, їхати туди дорого, але ця подорож видавалася дедалі більш вартою того. Навіть необхідною.

Якби ж то містер Ферріс постарався нарешті доробити своє велике колесо.

Modus Operandi[46]

І от усе почалося. З ресторану, де харчувалися гості Голмса, зникла офіціантка. Учора була на роботі, а сьогодні зникла, не залишивши ніяких пояснень такого раптового вчинку. Голмс, здається, був вражений не менше за всіх. Десь поділася стенографістка Дженні Томпсон, а ще така собі Евеліна Стюарт — працівниця Голмса чи просто гостя. Лікар, який певний час винаймав кабінет у «замку» і потоваришував із Голмсом (їх часто бачили разом), теж чомусь виїхав, не сказавши нікому ані слова.

Хімічні запахи в готелі то накочувалися, то зникали, немов океанський приплив. Інколи в коридорах стояв запах каустику, немовби прибиральники трохи переборщили з цим засобом, іноді — сріблястий лікарський дух, наче в будівлі десь працює зубний лікар, який занурює пацієнта в глибокий сон. Щось було не гаразд і з газовою мережею: інколи в коридор просочувався запах неспаленого газу.

Друзі й родичі розшукували зниклих. Як завжди, Голмс співчував і був радий допомогти. Поліція досі ні в що не втручалася. Очевидно, вона й так мала багато роботи: прибуло чимало заможних гостей та іноземних достойників, а за ними — цілі зграї кишенькових злодіїв, бандитів і дрібних шахраїв.

Голмс не діяв просто й безпосередньо, як Джек-Різник, котрий насолоджувався теплом нутрощів, але йому подобалося бути близько в момент смерті жертви. Достатньо близько, щоб відчути, як це наближається, як жертва дедалі більше панікує. Саме тоді процес заволодіння для нього входив у найсолодшу фазу. Підвал майже повністю заглушував крики та стукіт, але все ж не до кінця.

Коли в готелі було повно пожильців, він вдавався до більш безгучних способів. Він напускав до кімнати газу, щоб гість помер уві сні, чи прокрадався в номер і притуляв тому до обличчя шматину, просякнуту хлороформом. Вибір був за ним — і то була міра його влади.

Незалежно від самого підходу, після цієї події в нього виявлявся свіжий матеріал, який можна було досліджувати на свій розсуд. Подальше препарування у виконанні його вельми здібного друга Чеппелла являло собою завершальний, тріумфальний етап заволодіння, — хоча до послуг Чеппелла він вдавався обережно. Решту відпрацьованого матеріалу він утилізував у своїй печі або в ямах із вапном. Він не наважувався занадто довго тримати в себе витвори Чеппелла. Він давно поклав собі за правило не зберігати трофеїв. Те володіння, якого він бажав — то була річ скороминуща, як аромат щойно зрізаного гіацинта. Як тільки все закінчувалося, заступити його могло тільки наступне заволодіння.

Гарний поворот

У перший тиждень червня 1893 року робітники Ферріса стали знімати останні дерев’яні риштовання, які огортали й підтримували оглядове колесо в процесі збирання. Його верхній край вигинався під небесами на висоті 80,5 метра — це висота останнього нетехнічного поверху Храму масонського братства, збудованого Бьорнемом, — найвищого з міських хмарочосів.

Жодну з тридцяти шести кабінок ще не підвісили — вони стояли на землі, немов вагони потяга, що зійшов із рейок — але саме колесо було готове до першого оберту. Творіння Ферріса, коли воно опинилося саме собою, без жодних додаткових підпор, мало небезпечно крихкий вигляд. «Немеханікові годі навіть уявити, як отака велетенська річ стоїть і не падає, — писав Джуліан Готорн, син письменника Натаніела Готорна, — у колеса немає жодних видимих опор — принаймні таких, які видавалися б відповідними. Спиці подібні до павутиння; вони зроблені на кшталт тих, які ставлять у колесах новітніх велосипедів».

У четвер 8 червня Лютер Райс скомандував кочегарам біля великих парових котлів на Лексинґтон-авеню поза «Мідвеєм», на відстані 214 метрів від споруди, давати пару, щоб вона пішла підземними трубами 25 сантиметрів у діаметрі. Щойно в котлах виник відповідний тиск, Райс подав знак інженерові в ямі під колесом — і пара ринула на поршні двох двигунів на тисячу кінських сил кожен. Зірочки гладенько й тихо закрутилися. Райс дав команду зупинити двигун. Після цього робітники начепили на зірочки ланцюг. Райс надіслав телеграму в кабінет Ферріса, розташований у Піттсбурзі в Гамільтон-білдінґу: «Пара на двигуни подається, вони працюють задовільно. Ланцюг прилаштовано, і ми готові обертати колесо».

Сам Ферріс не міг поїхати до Чикаго, тож послав свого партнера В. Ф. Ґронау простежити за першим запуском колеса. Рано-вранці в п’ятницю 9 червня, коли його потяг проїжджав південною частиною Чикаго, Ґронау побачив, як височіє величезне колесо над усім навколо — достоту як творіння Ейфеля над Парижем. Почувши вигуки сусідів по вагону, які дивувалися з розмірів і крихкого вигляду колеса, інженер відчув водночас і гордість, і тривогу. Ферріс, якого вже замучили затримки і якому надокучив своїми питаннями й хвилюваннями Бьорнем, сказав Ґронау: або крутіть те колесо, або знімайте його взагалі.

Остаточні перевірки й налаштування тривали майже всю п’ятницю, але саме перед заходом сонця Райс повідомив Ґронау: здається, все готове.

«Я від хвилювання не зміг спромогтися на слово, — сказав Ґронау, — тому тільки кивнув: починайте». Він не міг

1 ... 83 84 85 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Диявол у Білому місті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Диявол у Білому місті"