Читати книгу - "Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук"

від пилу й вичистив, засяяла вона на сонячнім світлі дивовижними гранями-променями, аж дух забило. «Може, й справді чарівна», — стенув плечима козак.

За два роки перед тим помер всемогутній кардинал Мазаріні, і другою людиною королівства став міністр фінансів Жан Батіст Кольбер. Король Людовик XIV підтримав ідею свого міністра створити компанію для торгівлі з Індією. Він пообіцяв їй найширшу фінансову підтримку, а також зобов’язав військовий флот захищати інтереси компанії. В 1664 році було підписано указ про створення Компанії Східних Індій, першим президентом якої став Жан Кольбер, син торговця сукном із Реймса. По всій Франції довірені люди компанії розклеювали афіші з бурбонськими ліліями, запрошуючи французів усіх станів та чужоземців у заморські країни.

Це запрошення було вельми доречним, і Андрій Почекайбрат, він же віконт Арман ла Пейрі, вирушає у далеку путь разом з шукачами щастя, маючи на думці виконати-таки клятву, дану нащадкові Досконалих. Було йому тоді тридцять шість років. На «Маріанні» — так називалося судно — він зголив мушкетерську борідку, скинув дворянський одяг, пошпурив за борт тендітну шпагу, замість якої припас криву шаблюку, надягнув козацькі шаровари, жупан і смушеву шапку, на ліве вухо причепив срібну сережку — і здивовані пасажири побачили перед собою справжнього запорожця.

Але не так своїм екзотичним вбранням і войовничим виглядом дивував Почекайбрат пасажирів корабля, як тим, що його постійно бачили за книгами. Та й книги були не зовсім звичні: козак зачитувався творами Сірано де Бержерака «Держави та імперії Місяця» і «Держави та імперії Сонця», що побачили світ уже по смерті гасконця. Герой Сірано подорожує на Місяць на літаючій чудо-рурці! Виходить, допитливий француз таки недаремно занотовував його розповіді про козацьку зброю…

На жаль, ми не маємо докладних відомостей про індійські пригоди Почекайбрата. Описує він їх значно скупіше, ніж попередні. Зрештою, записи цілком збігаються з розповіддю Крішана Прасада, зафіксованою в щоденнику професора Сошенка.

Нагадаємо лише, що в 1658 році повелителем держави Моголів став фанатичний мусульманин Аурангзеб, який усіма засобами намагався насадити в Індії мусульманство. Спалювались індуїстські, буддистські та джаїністські храми, знищувались тисячі непокірних, тому навіть брахмани стали до бою з ворогом. Коли Почекайбрат разом з іншими мандрівниками прибув у французьку факторію Сурат, там уже вирувало повстання маратхів, яке очолив відважний полководець Шіваджі. Волелюбне серце козака забилось у такт з повстанськими, і незабаром невловима кіннота маратхів поповнилась ще одним хоробрим воїном. Про цього вершника, що, мов лев, бився з могольськими вояками, розповідали легенди. Імператор Аурангзеб пообіцяв велику винагороду тому, хто доставить його в палац Великого Могола живим.

Запорожець весь час намагався знайти сліди Храму Неба. Але ті, хто щось відав, воліли мовчати, не довірятися чужинцеві. Аж поки доля не звела його з брахманом Раджагопаланом…

Розділ VII
ХТО І ЩО

Таким чином, ми приходимо до висновку…

Лев Ландау і Євген Ліфшиць. Квантова механіка

Надворі вже починало сіріти, коли професор Бандура закінчив читати козацькі мемуари, написані чотири століття тому.

— Ну що ж, поступово все стає на свої місця, — зробив висновок Микола Олексійович, відкладаючи останній аркуш записок Почекайбрата.

Історія скарбу Досконалих справила на нас із Сашком таке враження, як той пам’ятний експеримент, коли ми по черзі здійснили не передбачену жодними правилами й законами сучасної фізики подорож в античний світ. Микола Олексійович і Рамеш, які безпосередньо не відчули на собі впливу скарабея, сприйняли інформацію козака Почекайбрата значно стриманіше.

— Містер Сінгх, а вам особисто ніколи не доводилось бачити кинджала, який Почекайбрат подарував брахману Раджагопалану, про що згадував доктор Прасад? — запитав Рамеша професор.

Індієць хитрувато примружився, немовби прикидаючи, як краще відповісти, щоб чогось не забути, але й не сказати зайвого.

— Я передбачав подібне запитання, тому дещо приготував, — з цими словами Рамеш розкрив портмоне, вийняв звідти два невеличких фото і подав їх Бандурі.

— Так. Виходить, я не помилився.

Тон, яким це було сказано, примусив нас із Сашком підійти до Миколи Олексійовича ближче. Він простяг кожному з нас фото.

— Вони однакові, — мовив при цьому професор, помітно схвильований.

А хвилюватись і справді було чого: невідомий фотограф зробив знімок кинджала Досконалих; на його лезі чітко виділялося написане латинською мовою гасло альбігойців: «Клянись і лжесвідчи, але не розкривай таємниці!»

— Ви можете на деякий час залишити ці фото мені? — звернувся до Рамеша Микола Олексійович.

— Звичайно.

— Миколо Олексійовичу, здається, ви готуєте сюрприз, — Сашко явно почав підлещуватись. — Але боюся, що до Нового року я не витримаю…

— Можливо, ви не такі вже й далекі від істини, шановний Олександре Пилиповичу, — цілком серйозно зреагував на репліку Ткачука Бандура. — Може, справді найближчим часом дещо проясниться.

Втім, зробити це Микола Олексійович не встиг. Про місцезнаходження чаші-кристала ми довідаємося через два місяці з газетних повідомлень про скандал, що стався на аукціоні «Сотбі», з чого, власне, й почалася наша розповідь.

Наступні дні Рамеш разом з нами проводив у лабораторіях, беручи участь в експериментах, і дивувався не менше, ніж ми, коли починали вивчати скарабея.

Новий рік зустріли разом. За новорічним столом Микола Олексійович повідомив, що з першого січня йде у відпустку й помандрує в Карпати, щоб відпочити. Признатися, я не дуже повірив цій заяві, тим паче, що роботи в його відділі, наскільки мені було відомо, не поменшало. Сашко висловив здогад, що Микола Олексійович під час відпустки займатиметься пошуками чаші.

Четвертого січня наше товариство залишив і доктор Сінгх. Надійшла з Лондона телеграма від Бхабані Сагара, який просив свого наставника про негайну зустріч.

Через два тижні у