Читати книгу - "Волден, або Життя в лісах"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Уранці я з порога спостерігав крізь туман, як гуси плавають посеред ставка десь за п'ятдесят родів від мене. Великий Волден так хвилювався, наче його спеціально викопали їм для розваги. Але варто було вийти на берег, як вони за знаком свого провідника злетіли, зашуміли крилами, зібралися в лави, зробили коло в мене над головою і попрямували — всі двадцять дев'ять — до Канади, а вождь їхній раз у раз ґелґотав. Поснідати вирішили в каламутнішому ставку. У ту ж мить зграйка качок і собі злетіла й рушила на північ услід за своїми галасливішими кузенами.
Я тиждень туманними ранками слухав, як кричить самотня гуска, шукаючи свого побратима й наповнюючи ліси нестерпним надлишком життя. У квітні я знову побачив маленькі й швидкі зграйки голубів, а потім на галявині зацвірінчали ластівки, хоча в місті їх начебто й не так багато, аби виділити кількох ще й мені, тож я тішив себе думкою, що ці гості належать до особливо древньої раси, яка жила в дуплах дерев до приходу білої людини. У більшості земель черепахи й жаби належать до провісників і герольдів цієї пори. Яскравопері пташки співають, рослини пускають пагони й розквітають, а вітри віють, виправляючи легке коливання полюсів, аби зберегти рівновагу в Природі.
А◦що кожна пора, доки триває, видається нам найкращою, так само й настання весни нагадує створення Космосу з Хаосу й утвердження Золотої доби:
Eurus ad Auroram, Nabathæaque regna recessit,
Persidaque, et radiis juga subdita matutinis.
Евр на Схід одступив — до країв набатейських та перських,
Та до хребтів, що купаються в променях раннього сонця[235].
***
Тут і людина зросла. Чи її з божественного сім'я
Виплекав щедрий творець, щоб почин був для кращого світу,
Чи, розлучившись недавно з ефіром, земля молода ще
З небом споріднений паросток вигріла в лоні своєму[236].
Від першого ж теплого дощу трава зеленіє з небаченою доти силою. Так само й наші уявлення про майбутнє яснішають з приходом радісніших думок. Благословенні ті, хто завжди живе у теперішній миті й користається з кожної пригоди, яка трапляється, замість спокутувати згаяні раніше можливості (а саме це ми вважаємо своїм обов'язком), як трава використовує кожну росиночку, що на неї впаде. Ми чіпляємося за зиму, хоча вже настала весна. Погідного весняного ранку людству пробачають усі гріхи. Такий день — це перемир'я з гріхами. Доки сяє таке сонце, навіть найстрашніший грішник може повернутися в лоно громади. До нас повертається невинність і дає змогу розгледіти невинність у сусідах. Можливо, ще вчора ти знав, що сусід твій — злодій, пияк і розпусник, і не відчував до нього нічого, крім жалощів чи зневаги, і напевно не покладав на нього жодних надій; аж тут пробивається яскраве й тепле сонце першого весняного ранку, створює світ заново, ти зустрічаєш сусіда за чесною працею й помічаєш, що його струджені та збурені вени сповнюються радістю й благословеннями нового дня, відчуваєш, як весна дарує всім невинність юності, і забуваєш про всі його гріхи. І справа не лише в тім, що його оповиває атмосфера доброзичливості: у ньому шукає можливості проявитися, нехай сліпо й безпорадно, смак до священного, і якусь коротку часину на південному схилі не чути вульгарних жартів. Ти бачиш, що з його покрученої кори пробиваються до нового року й життя невинні бліді пагони, ніжні й свіжі, як у наймолодшої рослинки. Навіть він увійшов до радощів Пана свого[237]. Чому ж тюремник не відчиняє дверей в'язниці, чому суддя не відхиляє позову, чому проповідник не відпускає парафіян! Це все тому, що вони не чують натяків Господа і не приймають пробачення, яке він вільно дарує всім.
«Щоденне повернення до благочестя з безжурним і благодатним подихом нового ранку породжує любов до чеснот і ненависть до гріхів, і з тим ми стаємо трохи ближчими до первинної природи людини, як навколо зрубаного дерева в лісі пробиваються нові пагони. Так само й зло, вчинене протягом дня, не дає заробку чеснот піднестися й розвинутися, знищуючи їх усі.
Зародкам чеснот стільки разів не давали розвинутися, що навіть благодатного подиху вечора не досить, аби їх уберегти. А◦що навіть подиху вечора вже не досить, аби їх уберегти, природа людська не так суттєво відрізняється від звіриної. Побачивши, що певна людина стала подібною до звіра, інші припускають, що вроджений розум їй ніколи й не був властивий. Але чи такі думки істинні й природні для людини?»[238]
Вік золотий було вперше посіяно. Чесність і Правду
Всюди без примусу, з власної волі в той час шанували.
Люд ще ні кари, ні страху не знав, бо тоді не читав ще
Грізних законів, карбованих в мідь; ще юрба не тремтіла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Волден, або Життя в лісах», після закриття браузера.