Читати книжки он-лайн » Бойове фентезі » Вʼячеслав, Ірина Скрипник

Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

16
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 92
Перейти на сторінку:

——— Так, — тихо промовив він, не піднімаючи очей. 

Його голос був низьким, майже приглушеним, якби він вимовляв ці слова сам для себе. 

——— Коли я побачив його вперше, то подумав, що він ідеально підходить під той психологічний портрет, який я склав.

Борис знову на якийсь час замовк, опустивши плечі. Його пальці почали нервово стукати по столу. Стукали швидко й нерівномірно. Цей ритм видавав його занепокоєння, хоча зовнішньо він намагався тримати спокій. Тиша, що зависла між ними, була гнітючою. 

Коли Борис продовжив говорити, його голос був уже не таким впевненим, ніби те, що він намагався розповісти, йому самому було незрозумілим:

——— Але щось тримало його. Я ніяк не міг зрозуміти, що саме. Наче якась частина його не дозволяла йому повністю зануритися в ігровий світ.

Слова Бориса відлунювали в голові Ніки, немов удари. Вона відчула, як її серце стиснулося від цього. Пальці затремтіли. Вона затримала подих. 

Чи була вона тим самим якірцем, який не дозволяв Богдану втекти від цієї реальності? І якщо так, то чому він все ж вирішив піти?

Борис знову подивився на неї, але цього разу його погляд став пильнішим, мовби він намагався прочитати її думки. Він вивчав її обличчя, кожен її рух. Можливо, Ніка й справді була тією частиною життя Богдана, яка не дозволяла йому повністю зануритися в інший світ. Можливо, він шукав порятунок і для неї?

Ніка відчула, як її тіло затверділо від погляду Бориса. Вона опустила погляд, намагаючись втримати себе в руках.

——— Однак, — Борис порушив тишу першим, — нещодавно він прийшов до мене. Заявив, що нам це все ж вдалося, що якась частина його вже живе у грі.

Борис на мить замовк, ніби переварюючи те, що тільки-но сказав. Його очі затуманились. Він відкинувся назад, опустивши плечі, і продовжив із гіркотою в голосі:

——— Він був впевнений у цьому. Я нагадав йому, що він має зробити все з однієї спроби. Санні, скоріше за все, вже слідкував за ним. Тому в нього не було права на помилку.

Ніка відчула, як її серце боляче стиснулося. Її єство кричало. Подих став важким і частим. Вона більше не могла тримати під контролем ті емоції, що почали вириватися на поверхню. Руки затремтіли і вона, більше не витримавши, закрила обличчя долонями. Сльози відразу ж почали стікати по її щоках.

——— І йому це вдалося, — прошепотіла вона крізь ридання.

Голос Ніки був настільки зламаний і наповнений глибоким відчаєм, що Борис на мить перестав дихати. 

——— Він залишив передсмертну записку…

Після цих слів біль накрив Ніку хвилею. Її тіло більше не слухалося. Ридання розірвали її голос, змушуючи її триматися за край столу, щоб не втратити рівновагу. Борис відвів погляд. Він не міг витримати того, що бачив перед собою. Його обличчя стало ще більш напруженим, але водночас на ньому з'явився вираз, що був дивним поєднанням спокою і печалі. Він ніби вже пройшов цей етап багато разів раніше, ніби звик до подібних реакцій, але цього разу це вразило його більше, ніж він очікував.

——— Що ж, мені шкода, — тихо промовив він.

Його голос звучав м'яко, майже беземоційно. У ньому більше не було тієї жорсткості, що раніше. Борис наче відчув вагу цієї трагедії, але вже не міг виказати справжні емоції. Це було просто частиною його існування. 

——— Так іноді буває…

 

Не пропустіть завтра — новий розділ "Прототип"

——— А ти зможеш мені дістати той прототип, якщо він все ж мені знадобиться? — запитала Ніка, намагаючись, щоб її голос залишався рівним. 

Вона знала, що Санні вміє розпізнавати зміни в її емоційному стані, тож не могла дозволити собі показати слабкість. І Санні на якийсь час замовк. Настало мовчання, настільки глибоке й гнітюче, що Ніка майже відчула, як воно стискало їй груди. 

Санні, ймовірно, аналізував сотні можливих варіантів, перевіряв свої можливості, розраховував ризики — і це мовчання було для Ніки нестерпним. Кожна секунда тяглася, як година.

——— Не впевнений, що в мене вийде, — нарешті промовив Санні. — Все, що стосується поліції та інших державних установ, підпорядковується іншому штучному інтелекту. У порівнянні з ним я — звичайна домогосподарка, яка час від часу грає в ігри.

1 ... 83 84 85 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вʼячеслав, Ірина Скрипник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"