Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

підвівся, що свідчило про закінчення сеансу. — Та дозвольте наостанок поділитися одним спостереженням. Сподіваюся, що наступного разу ви почнете шукати способи використання того, що я можу вам запропонувати, а не намагатиметеся пробити мій захисний мур.

Обіймаючи Ернеста на прощання, Керол мовила:

— Я теж хочу вам дещо сказати, Ернесте. Ви настільки наполегливо переконували мене в тому, що я не повинна обирати шлях своєї матері, не повинна знімати з себе відповідальність за своє життя. І сьогодні я спробувала втілити це на практиці, я намагаюся виправити у своєму житті хоча б щось. Я бачу, що саме (а головне, кого) я потребую у своєму житті, й намагаюся «зловити момент». Ви порадили мені жити так, щоб уникнути майбутніх розчарувань, — саме це я й роблю.

На це Ернест не зміг нічого відповісти.

  Розділ 18

Маючи вільну годину, Маршал вийшов на веранду, аби насолодитися красою свого бонсаю. То був цілий гайок — дев’ять крихітних і неймовірно гарних кленів, чиї яскраво-червоні листочки вже намагалися вирватися з бруньок. Він пересадив їх минулого тижня. За допомогою палички акуратно струсив ґрунт із корінців дерев, а потім висадив їх у великий блакитний горщик за традиційною схемою, що передбачала дві неоднакові групки: шість і три дерев, а між ними — крихітний сіро-рожевий камінчик, привезений із Японії. Маршал помітив, що одне деревце у більшій групі почало хилитися — це означало, що вже за місяць воно почне заважати своєму сусідові. А тому відрізав шматок мідного дроту завдовжки шість дюймів та обережно обмотав ним стовбур непокірного деревця, намагаючись його випростати. Раз на кілька днів він трохи послаблюватиме дріт, а через п’ять-шість місяців його доведеться зняти, аби не пошкодити стовбур прекрасного клена. О, якби ж то й у психотерапії все було так просто!

Раніше він попросив би свою дружину подбати про клена-мандрівника, однак на вихідних вони з Ширлі добряче посварилися і вже три дні не розмовляли. Ця сварка була одним із симптомів їхнього відчуження, що наростало роками.

Маршал гадав, що все почалося кілька років тому, коли Ширлі записалася на свої перші курси з ікебани. Вона віддавалася цьому мистецтву з усією пристрастю та мала неабиякі здібності до створення композицій. Звісно, Маршал не міг оцінити її майстерність, бо нічого не знав про ікебану й навіть не мав наміру дізнаватися, однак у кімнаті Шир­лі було чимало нагород та стрічок, які вона здобувала на конкурсах.

Невдовзі все життя його дружини зосередилося навколо ікебани. Вона товаришувала виключно з фанатами цього мистецтва, тоді як спільних тем із Маршалом у них ставало дедалі менше. А найгірше було те, що її вісімдесятирічний викладач, перед яким вона просто-таки схилялася, порадив їй практикувати буддійську медитацію — віпасану, і невдовзі нове захоплення почало вимагати від неї чимало часу й зусиль.

Три роки тому Маршал так почав перейматися впливом ікебани й віпасани (про останню він теж не бажав нічого знати) на їхній шлюб, що вмовив Ширлі вступити до аспірантури факультету клінічної психології. Він сподівався, що спільні інтереси зможуть їх зблизити. А ще сподівався, що, коли вони працюватимуть в одній галузі, вона нарешті зможе оцінити його професійну майстерність. Невдовзі він уже радитиме пацієнтам звертатися до Ширлі — Маршала неабияк гріла думка про те, що їхні прибутки зростуть.

Але не так сталося, як гадалося. Ширлі таки вступила до аспірантури, однак від своїх хобі не відмовилася. Навчання в аспірантурі, колекціонування та підготовка квіткових композицій, медитації в центрі дзен-буддизму… на Маршала в неї просто не залишалося часу. Ба більше — три дні тому вона його просто-таки приголомшила: темою її докторської дисертації, підготовка якої перебувала на фінальному етапі, було дослідження ефективності мистецтва ікебани під час лікування панічних розладів.

— Ідеально, — кинув Маршал. — Хіба можна було підтримати мою кандидатуру на посаду керівника Інституту психоаналізу в кращий спосіб? Дружина-дивачка презентує дивакувату квіткову психотерапію!

Опісля вони майже не спілкувалися. Ширлі поверталася додому тільки на ніч, і вони спали в окремих кімнатах. Їхнє сексуальне життя завмерло ще багато місяців тому. А тепер заколот почався і на кухні: уже кілька вечорів Маршал знаходив на кухонному столі чергову квіткову композицію.

Догляд за маленьким кленовим бонсаєм трохи заспокоїв Маршала. Обвиваючи стовбур мідним дротом, він думав, що в цьому є щось безтурботне. Приємно… авжеж, це мистецтво дає задоволення.

Але ж воно не перетворюється на спосіб життя! Ширлі завжди була схильна перебільшувати, тож не дивно, що квіти перетворилися на її raison d’etre.[24] Жодних обмежень. Вона навіть пропонувала, щоб Маршал включив догляд за бонсаєм у свій тривалий курс психотерапії. Ідіотизм! Маршал зрізав кілька гілочок ялівцю, що похилилися донизу, і полив усі деревця. Настали погані часи. Він не тільки посварився з Ширлі — його неабияк розчарував Ернест, який несподівано відмовився від супервізії. Були й інші проблеми.

По-перше, Адріана не прийшла на сеанс і навіть не зателефонувала. Це було дивно й зовсім на неї не схоже. Маршал зачекав кілька днів, а тоді зателефонував Адріані й залишив повідомлення щодо наступного сеансу на автовідповідачі, запропонувавши зустрітися у той самий час наступного тижня. А ще попросив попередити його завчасно, якщо їй це не підходить.

А як щодо оплати за пропущений сеанс? Зазвичай Маршал без жодних вагань узяв би з неї гроші. Однак ця ситуа­ція відрізнялася від інших, і протягом кількох днів він ніяк не міг вирішити, як слід учинити. Він отримав від Пітера тисячу доларів — оплату за п’ять сеансів психотерапії з Адріаною. Чому б просто не вирахувати з цієї суми двісті доларів за пропущений сеанс? Може, Пітер про це й не дізнається? А якщо дізнається, то чи не образиться? Він може подумати, що Маршалу бракує лояльності, і це свідчить про його дріб’язковість; що він невдячний, адже Пітер був щедрим — запропонував інвестувати у виробництво шоломів для велосипедистів, заснував щорічний цикл лекцій, подарував «Rolex»…

З іншого боку, можливо, краще таки взяти ці гроші, адже саме так він учинив би з будь-яким іншим пацієнтом. Пітер поважатиме його професійну непохитність і те, що він незмінно дотримується власних стандартів роботи. Зрештою, хіба ж він сам не зауважував, що Маршал встановив надто скромну оплату за свої послуги?

Отже, Маршал вирішив узяти гроші за пропущений сеанс. Рішення було правильне — він це чудово розумів. Але ж чому на душі так кепсько? Чому йому не вдається позбутися похмурого й важкого відчуття, що він шкодуватиме про це рішення протягом усього життя?

Це гнітюче відчуття виявилося крихітною хмаринкою, порівняно зі штормом, що здійнявся навколо його ініціативи з приводу виключення Сета Панде з лав Інституту психо­аналізу. Арт Букерт, відомий автор гумористичних колонок, ухопився за їхнє оголошення про «відкликання пацієнтів» у «San Francisco Chronicle» обома руками («Не тільки FORD, TOYOTA i CHEVROLET відкликають свою продукцію! ТЕПЕР ЦЕ РОБЛЯТЬ І ПСИХОТЕРАПЕВТИ!») й написав сатиричний нарис про те, що невдовзі психотерапевти відкриватимуть свої кабінети в автомайстернях, пропонуючи експрес-сеанси для клієнтів, які чекають на свої автомобілі. У колонці зазначалося, що за умов такого партнерства психотерапев­ти й працівники автосервісу зможуть надавати клієнтам спільне гарантійне обслуговування строком на п’ять років: контроль гальм та імпульсивності, системи запалювання і впертості, автоматичного змащування і заспокійливих механізмів, керування автівкою і настроєм, випускної системи й нормалізації роботи шлунково-кишкового