Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

class="p1">— Давай-давай, поображайся мені, — всміхнувся я.

— Зачекайте, мене викликає секретар! — один із найкращих адвокатів штату, швидко перебираючи ногами й підстрибуючи, як Супер Маріо, побіг по коридору.

— Джой. Бачиш, усі приїхали тебе підтримати…

— Ви Джой Такахаші?! — до нас підійшла група жінок, що стояли за кілька кроків від нас. — Я Марта Гофберґ, інструктор із рукопашного бою, веду в громадському центрі Ґренбі жіночу секцію із самозахисту. Це Джейн, Мелоді, Прія, Наташа, Мері, Крістіана і Пейдж. Ми прийшли вас підтримати. Звісно, в залі суду не можна кричати кричалки й махати помпонами, як чирлідери, але ми будемо вас підтримувати мовчки! Ми просто будемо в залі, бо коли ми дізналися, що саме ви зробили, то були у захваті, адже одній дати відсіч трьом нахабам — це просто неймовірно! — жіночка говорила так експресивно, що я вже насилу згадував, про що вона говорила на початку.

— Ось і фанатки підтяглися… — тихо сказав мені на вухо Колін. — Не вистачає ще натовпу з плакатами перед будинком суду.

— Чекай, ще не вечір.

— Знаєш, у мене на вечір інші плани, — заперечив Колін. — Я думаю, що Джой, незалежно від рішення суду, потрібна буде підтримка.

— Хороші плани. Як твій куратор, схвалюю, — прошепотів я.

— І я! — прошепотіла Франческа, яка вже перестала ображатись і підслуховувала нашу розмову з-за моєї спини.

Ми дарма перейшли на шепіт, бо до Джой уже було неможливо пробитися. Жіночки й дівчата з гуртка самозахисту взяли мініатюрну японку в щільне кільце. Ми тихо стояли збоку.

— Боже, я так чомусь переживаю! — нервувалася наша відповідальна за зв’язок Трейсі. — Головне, щоб Джой про це не здогадувалася, бо вона переживатиме ще дужче!

— Просто перестань крутити ґудзик, намотувати волосся на палець і гризти комір куртки. І ніхто нічого не запідозрить, — порадив я і подивився на годинник. Було за п’ять десята.

— Увага, заходимо! Зараз буде наша черга! — вигляд у Патріціо був спокійний і впевнений. Напередодні ми намагалися дізнатися в нього, як ідуть справи із захистом Джой, але адвокат майстерно ухилявся від відповіді — мовляв, недобре розкривати хід справи. Джой, можливо, знала трошки більше, але на всі прохання розповісти просто трясла головою і махала руками. А що вже казати про хвилювання!

Перед початком засідання суддя — дідусь із шапкою сивого волосся, яка робила його дуже схожим на Ейнштейна, — покликав до себе Патріціо і представника «потерпілих». Вони дуже жваво щось обговорювали, причому сивочолий суддя здивовано піднімав брови догори й час від часу прикривав обличчя рукою.

Патріціо при тому зберігав повний спокій. Джой сиділа за столом у центрі, низько опустивши голову. Вона не могла й не намагалася приховати хвилювання. По цей бік бортика, який відокремлює зал засідань від залу з глядачами, мовчки хвилювалися ми.

Нарешті Патріціо й прокурор вернулися на свої місця. Після короткої розмови з «потерпілими» — трьома здоровезними чоловіками, які через власну необачність кинули виклик мініатюрній дівчині, — та з їхніми представниками прокурор підійшов до судді і щось йому сказав. Суддя кивнув головою і покликав Патріціо. Трійка щось спокійно обговорювала. Зал напружено мовчав.

Нарешті прокурор і адвокат знову повернулися на свої місця.

Секретар суду нахилився до мікрофона й промовив:

— Усім встати!

Зал підвівся. Суддя звернувся до залу:

— Перш ніж почати засідання, я хочу, щоб ми вшанували пам’ять шістнадцяти загиблих у Канаді членів хокейної команди Humboldt Broncos.[71] Упокій, Господи, їхні душі… Це страшна трагедія, і я прошу вас пам’ятати, що не буває чужих трагедій і не буває чужих дітей. У Саскачевані,у Флориді і в Сирії — всюди діти. Іще прошу помолитися за них і берегти своїх.

Ми всі замовкли.

— Засідання суду у справі «Народ штату Коннектикут проти Джой Такахаші» відкрите! Оскільки представники, гм… потерпілої сторони відмовилися від своїх претензій до міс Такахаші, суд не братиме до уваги їхніх свідчень. Справа дуже, як на мене, цікава, але порядок розгляду несподівано змінився, тож працювати будемо в трохи незвичайному режимі, — суддя подивився в папери, що лежали перед ним. Зал завмер. — Гм… Одначе. На цьому я б, власне, й завершив розгляд, якби не один нюанс. Прокуроре О’Райлі, ви зазначили, що міс Такахаші чинила спротив при затриманні?

— Так, Ваша честь!

— Ви наполягаєте на допиті свідка?

— Якщо ви не заперечуєте, Ваша честь!

— Я дуже навіть не проти. Аж самому цікаво.

— Викликаю свідка, офіцера Майкла Джозефа!

Патрульний Джозеф якраз чергував 19 березня і прибув на виклик у бар. Через три хвилини прибув іще один офіцер. Вони застали таку картину: на підлозі валялися двоє здорових чоловіків.

Один був непритомний, другий лежав на підлозі й несамовито реготав. Третій сидів на стільці і протяжно завивав, тримаючи поламану руку за кисть. Джой матюкалась. Офіцери спробували затримати дівчину, але вона була категорично не згодна з намірами офіцерів.

— У чому полягав спротив?

— Вона намагалася втекти, Ваша честь!

— Та й годі?

— Так, Ваша честь. Ми ловили її по всьому пабу! — ледве стримуючи усмішку, сказав офіцер.

— У захисту є питання?

— Так, Ваша честь! — Патріціо встав. — Офіцере Джозеф, ви наполягаєте на формулюванні «спротив»? Можете описати сам момент затримання?

— Ну, вона тікала. За нею біг її бойфренд, він боявся, що ми застосуємо до неї силу.

На слові «бойфренд» кінчики вух у Джой стали яскраво-червоні, як сигнальні маячки на летовищі.

— А можна детальніше?

— Він біг між мною і дівчиною і кричав.

— Що саме й до кого саме він кричав?

— Він кричав: «Зупинись негайно, я тебе прошу!» до своєї подруги, і «Тільки, благаю, не займайте її, я схоплю її сам!» — до нас.

У залі захихотіли. Суддя відкинувся у кріслі й підпер щоку рукою. Йому явно було цікаво.

— Як відбувся сам момент затримання?

— Та ніяк. Хлопець її схопив, обняв. Вона обняла його, а далі підбігли ми й наділи на неї наручники. Це все.

— Тобто міс Такахаші не намагалася вас ударити, не виривала руки й не намагалася завадити вам надіти наручники?

— Ні.

— Чому? У мене тут записано: «Чинила опір при затриманні».

— Та який там «опір»… — усміхнувся офіцер. — Вони нікого й нічого, крім одне одного, не бачили!

Сміх у залі. Усі подивилися на Коліна. Колір обличчя в нашого стажера був трохи яскравіший, ніж Tesla Ілона Маска, яка в ту хвилину рухалася в напрямку орбіти Марса.

— Я закінчив, Ваша честь. У мене немає більше запитань до свідка! — сказав Патріціо, патетично відкланявшись залові. Зал загув. Суддя подивився на прокурора. Прокурор усміхався.

— Нейтон Гаскелл! — суддя раптом сам вирішив звернутися до «потерпілого». — У справі записано, що ви перший заговорили до міс Такахаші. Що вас спонукало до неї звернутися?

— Моя дурна бараняча голова, Ваша честь!

Двоє його товаришів загиготіли. Зал загув. Де-не-де чулося хихотіння.

— Я тоді добряче набрався, і чорт мене смикнув заговорити до цих голубків.

— Ми не «голубки»! — раптом огризнувся Колін.

— Коліне, стули пельку, не тебе питали! — зашипіла Франческа.

— Вони вам заважали? Зачіпали вас? Створювали дискомфорт? — не відставав суддя.

— Вони іржали. Точніше, вона іржала. Але в пабі всі іржуть, так шо то таке… — розвів руками здоровань.

— Я не зрозумів — ви виступаєте як адвокат?

Сміх у залі став сильніший.

— Та я просто кажу, як було. Шо тут крутить-мутить.

— І що