Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

і тому цю жінку рекомендували розстріляти.[976]

Реальна причина цього «психічного захворювання», або таких раптових нападів «соціально небезпечних» емоцій була абсолютно очевидною для всіх: люди голодували. У Пеньківці, за повідомленнями Вінницького ДПУ, колгоспник убив двох дочок і з’їв їх: «Кожуховський пояснює це голодом протягом тривалого часу. Під час обшуку жодних продуктів харчування в нього не знайшли». Мешканець хутора Дубини вбив обох обох дочок і в цьому «звинувачував голод». У доповідній записці Вінницького обласного відділу ДПУ згадано інші схожі історії.[977]

Навесні 1933 року кількість таких випадків зросла. ДПУ Харківської області повідомляло про численні випадки, коли батьки їли трупи дітей, що померли від голоду, а також випадки, коли «голодні члени сім’ї вбивають слабких, головним чином дітей, і споживають їхнє м’ясо». Дев’ять подібних випадків зареєстрували в березні, п’ятдесят вісім — у квітні, 132 — у травні та 221 — у червні.[978] У Донецькій області від березня також реєстрували численні інциденти: «Хрипунова Ірина задушила свою дев’ятирічну внучку і з нутрощів приготувала їжу. Антон Хрипунов у померлої сестри 8 років вирізав нутрощі та вжив у їжу». Звіт закінчувався майже ввічливим: «Довівши про це до вашого відома, прошу надати відповідні вказівки».[979]

У березні ДПУ в Київській області щотижня отримувало по десять, а то й більше повідомлень про канібалізм.[980] Тоді ж їхні колеги у Вінницькій області доповіли про шість за останній місяць випадків «людожерства, коли батьки вбивають своїх дітей, м’ясо котрих вживають в їжу». Однак цей список, можливо, не враховував усіх випадків. В одному з повідомлень керівник ДПУ Київської області написав, що з 9 січня по 12 березня зафіксовано шістдесят дев’ять випадків канібалізму. Проте «ці цифри, звісно, не точні, адже в дійсності є набагато більше фактів, які ми не врахували».[981]

Звичайно, влада вважала це злочином, інколи навішувала на канібалів ярлик «ворога». Наприклад, Ганну Білорус засудили не тільки за канібалізм, а й за поширення польської пропаганди, бо мала родичів у Польщі; вона загинула у в’язниці в 1933 році.[982] Справи служби безпеки містять численні записи про канібалів, яких згодом ув’язнили, стратили або лінчували. Одна дуже незвична мемуаристка, котра пройшла ГУЛАГ, описала зустріч із канібалками в тюремному таборі на одному із Соловецьких островів у 1935 році. Ольга Мейн, молода полька, заарештована під час спроби перетнути радянський кордон (вона приїхала вивчати медицину в Москві), була засуджена за шпигунство. Через деякий час перебування в таборі її відправили вже як наглядачку на Велику Муксалму, один із островів Соловецького архіпелагу. Вона не хотіла їхати до табору, де тримали «українських людожерок», яких на той час було близько трьохсот осіб. Проте коли Ольга зрештою з ними зустрілася, то почувалась зовсім по-іншому:

Паніка і страх перед зустріччю з людожерками швидко пройшли: вистачило побачити тих нещасних, напівголих і босих українок. Їх тримали у старих монастирських будівлях: у багатьох з них були роздуті від голоду животи, і чимало були душевнохворими.

Я піклувалася про них, вислуховувала їхні спогади та таємниці. Вони розповідали, як їхні діти помирали з голоду, а вони, на межі голодної смерті, готували трупи власних дітей та їли. Це сталося, коли вони перебували у стані голодного шоку. Пізніше, коли вони усвідомили що відбулося, то збожеволіли.

Я співчувала їм, намагалася оточити їх турботою, я знаходила для них теплі слова, коли починали побиватися. Якийсь час це допомагало. Вони заспокоювалися, починали плакати, і я плакала разом з ними...[983]

Керівництву в Москві, так само як і в Харкові, було відомо про випадки канібалізму. Як вже зазначалося, Каганович був безумовно поінформований; робоча група ЦК КП(б)У, відповідальна за весняну посівну кампанію 1933 року, інформувала партійне керівництво про те, що робота була особливо важкою в регіонах з «людожерством» і «безпритульними дітьми».[984]

ДПУ продовжувало повідомляти про випадки канібалізму ще в 1934 році.[985] Але якщо Харків або Москва коли-небудь і надавали рекомендації про те, як боротися з людоїдством чи замислювалися над причинами цього явища, то такі документи ще не знайдено. Немає жодних доказів, що взагалі було вжито будь-яких заходів. Звіти написали, чиновники їх отримали, а потім спалили і про них забули.

12

Виживання, весна та літо 1933-го

Я ходив до церкви, тут на гору, і дер кору з липи. А в нас у хаті була полова гречана, так мати її насіє, добавить липи і пекла млинці. Так харчувались.

Григорій Мазуренко, Київська область, про 1933 рік[986]

Аґрус вже став рости, ми давай вже його, ще даже і не виріс. Калачики їли. Акація цвіла. Тако начухрали та їли.

Віра Тищенко, Київська область, про 1933 рік[987]

Траву їв, як скотина пасся (хтів їсти) на траві.

Тодось Годун, Черкаська область, про 1933 рік[988]

Попри фізичні й психологічні зміни, голод, спрагу, виснаження та схуднення люди робили все можливе для того, щоб вижити. Іноді це виявлялося в готовності долучитися до злочину (так виживали члени бригад активістів), або здатності порушити деякі з фундаментальних людських табу. Водночас інші відкривали в собі виняткову винахідливість та силу волі, ще декому дуже щастило, коли їх рятували ті, хто був спроможний знайти вихід зі складної ситуації.

У голові десятирічної дівчинки з Полтавщини, котра помічала, як фізично слабнуть її близькі, з’явилася відчайдушна ідея порятунку: покинути батьків. Вона написала своєму дядькові у Харків:

Дорогі Дядю!

У нас немає хліба і немає чого їсти. Батько охляли з голоду і лежать на лаві, не встають. Мама осліпли з голоду й нічого не бачать. Я їх виводжу надвір. Мені дуже хочеться хліба. Візьміть мене, дядю, до себе в Харків, бо я вмру од голоду. Візьміть, я ще маленька і хочу жити, а тут я вмру, бо всі вмирають...[989]

Вона не вижила. Але воля до життя врятувала інших.

Щоб вижити, люди їли все. Вони їли зіпсовану їжу та ті залишки, що не забирали активісти. Люди їли коней, собак, котів, пацюків, мурах, ховрашків, білок, черепах, жаб і змій. Вони готували на вогні їжаків, а також смажили пташині яйця.[990] Їли дубову кору, мох і жолуді.[991] Їли листя дерев і кульбабу, а також чорнобривці та лободу.