Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

з бідності і завоювати собі право вчитися далі. Заробивши гроші на дорогу до Петербурга, в 1863 році Ілля покидає батьківщину, щоб здійснити свою мрію. Але назавжди, на все життя зберіг художник любов до тих місць, де він народився і виріс. Пізніше в листуванні з Львом Толстим Рєпін напише: «Тут, у Чугуєві, – я так насолоджуюся красою природи! Що за диво!! І я ніколи не припускав, що народився і провів дитинство, отроцтво і юність серед такої незвичайної і грандіозної природи!»

* * *

Досвіду провінційного живописця було недостатньо для вступу. Рєпіна підвело штрихування. За порадою художника-архітектора Петрова, у якого він знімав кімнату, Ілля поступив у вечірню рисувальну школу на Біржі. Вдень він тинявся по столиці у пошуках заробітку, а ввечері успішно освоював злощасне штрихування. Отримавши перший номер у школі, Рєпін справився з іспитом в академію і в 1864 році був зарахований вільним слухачем. Щоб заплатити 25 рублів за перший рік навчання, Ілля пішов на поклін до мецената, генерала Прянишникова, і той вніс необхідну суму.

Зо всім запалом юності Рєпін осягав ази творчості. Але йому не вистачало загальноосвітніх знань, і він з вражаючою завзятістю вивчав історію, літературу, анатомію, математику, фізику, хімію. Ілля навіть подумував на чотири роки відмовитися від живопису, щоб наздогнати «інтелектуальних багатіїв». Товариші по навчанню – В. Полєнов, М. Антокольський, О. Шевцов, М. Мурашко – відрадили його і намагалися добувати йому замовлення на портрети, щоб він міг заробити на життя. Подолавши всі перешкоди, вже через рік і вісім місяців навчання Рєпін отримав Малу срібну медаль за ескіз «Ангел смерті винищує первістків єгипетських» (1865). Це було для Іллі не просто визнанням його успіхів, але і дозволило звільнитися від податного стану і тілесних покарань, отримати звання художника і більше не оплачувати навчання.

Обов’язкові академічні роботи на біблейські сюжети Рєпіна не хвилювали. Його другим вчителем з 1863 року був І. М. Крамськой, а близьким другом і радником став В. В. Стасов. Проникнувшись ідеями артільників і передвижників, орієнтуючись на реалістичну творчість В. Г. Перова, Ілля успішно виконував завдання, але душу в них не вкладав. Він шукав свою тему. І вона відкрилася йому погідного дня 1868 року на Неві. Постаті бурлаків, доведених каторжною працею до стану тяглової худоби, їх змучені обличчя і нескорені погляди затулили весь горизонт. Рєпін водномить захворів сюжетом і закохався в своїх героїв. Він задумав складну, побудовану на контрасті композицію: виснажені фігури бурлаків, яскравий сонячний день і зграйки панночок у барвистих сукнях на березі. Але за порадою друга Ф. Васильєва Ілля відмовився від «повчання» в картині, а канікули 1870 року провів з друзями і братом на Волзі, «полюючи» за бурлаками, проникаючись їх життям і звичками. Ескізи літніх робіт, розкидані по підлозі конференц-залу, були особисто розглянуті великим князем Володимиром, і він залишив за собою майбутню картину.

Рєпін так захопився бурлаками, що друзі насилу переконали його брати участь у конкурсі на Велику золоту медаль і право пенсіонерської поїздки за кордон. Ілля довго не знав, як підійти до чергової біблійної теми «Воскресіння дочки Каїра» (1871), поки не пригадав про своє велике горе – смерть се стри Усті. Він уявив, як до їх будинку, що закляк від горя, увійшла людина і повернула сестрі життя. Після чотирьох місяців безплідних пошуків Ілля переписав картину за декілька днів, отримав медаль і успішно закінчив академію.

* * *

Молодий художник не зміг відразу відправитися в пенсіонерську поїздку: його затримали незакінчені портрети, «Бурлаки» і величезне замовлення на картину «Слов’янські композитори» (1871—1872), яку Тургенєв назвав «холодним вінегретом з живих і мертвих». Картина мала величезний успіх, хоча в ній все надумано, а серед видатних майстрів Рєпін, виконуючи волю замовника, не відобразив ні друга Мусоргського, ні Бородіна, ні навіть Чайковського.

Ще однією причиною затримки стала зміна незатишного холостяцького життя на сімейне. Наречена, Віра Олексіївна Шевцова, на його очах з незграбної дев’ятирічної дівчинки, сестри друга, перетворилася на ніжну і вдумливу дівчину. 11 лютого 1872 року молоді повінчалися в академічній церкві, а в листопаді раділи народженню дочки. Поки маленька Віра підростала, щоб осилити подорож, щасливий батько представив глядачам полотно «Бурлаки на Волзі» (1870—1873), на якому самі за себе говорять «11 постатей – 11 гірких доль на гарячому піску під пекучим сонцем роздольної російської річки». Рєпінська майстерність поєднала тут спокійну мудрість, богатирську силу, сувору доброту, тяжкі думи і відсутність некрасовської покірності. «Не можна не полюбити цих безталанних… не можна не подумати, що дійсно винні народу… Адже ця «партія» бурлацька снитиметься потім уві сні, через 15 років згадається. А не були б вони такі натуральні, безневинні і прості – не справляли б враження і не склали б такої картини…» – писав Ф. М. Достоєвський. «Бурлаки» були з захопленням сприйняті глядачами і критикою в Петербурзі і на Всесвітній виставці у Відні, а потім на довгих 44 роки сховані від очей публіки («щоб не думали») в більярдній князя Володимира.

За кордон Рєпін виїжджав уславленим майстром. З 1873 по 1876 рік художник побував у Відні, Венеції, Флоренції, Римі, Неаполі, Альбано, Лондоні. Довгий час він жив з родиною в Парижі, де народилася друга дочка Надя. Їх будинок став рідним і для дев’ятирічного Валентина Сєрова, а Ілля Юхимович був його першим і улюбленим вчителем. Художник знайомився із західним мистецтвом, написав багато пленерних пейзажів, етюдів, портрети Тургенєва і дочки Віри, «Дівчинку-рибачку», картину «Паризьке кафе» (всі в 1874 р.) і алегоричне полотно «Садко в підводному царстві» (1876). За останню роботу Рєпін отримав звання академіка живопису.

Але в Росії від творця «Бурлаків» чекали чогось більшого. Паризькі роботи нічого не додали до його славетного імені. Здавалося, він накопичував сили, щоб після повернення до Чугуєва виплеснутися своєрідним літописом післяреформеної Росії: «Під конвоєм» (1876), «У волосному правлінні», «Повернення з війни», «Мужичок із боязких», «Мужичок з лихим оком» (відравлено на Міжнародну виставку до Парижа), «Хресний хід у дубовому лісі» (все 1877 р.). Однією з дійових осіб «Хресного ходу» став чугуївський соборний протодиякон І. Уланов. Його ж монументальну фігуру темпераментно, вільно, з винятковим багатством живописних прийомів зобразив Рєпін в картині «Протодиякон» (1877). «Та це ж ціла огнедишна гора», – сказав про портрет Мусоргський. Ці й інші роботи художник створив за один рік життя в рідному місті. Йому було жаль розлучатися з Україною, але дуже хотілося бути в центрі російського живопису.

Проживши п’ять років у Москві, Рєпін з родиною, що поповнилася сином Юрієм